Понад полем іде,
Не покоси кладе,
Не покоси кладе — гори.
Стогне земля, стогне море,
Стогне та гуде! (Двічі)

Косаря уночі
Зустрічають сичі.
Тне косар, не спочиває
Й ні на кого не вважає,
Хоч і не проси. (Двічі)

Не благай, не проси,
Не клепає коси;
Чи то пригород, чи город,
Мов бритвою, старий голить
Усе, що даси. (Двічі)

Мужика й шинкаря,
й сироту-кобзаря.
Приспівує старий, косить,
Кладе горами покоси,
Не мина й царя. (Двічі)

І мене не мине,
На чужині зотне,
За решоткою задавить,
Хреста ніхто не поставить.
І не пом’яне. (Двічі).