Пою коні при Дунаю,
А сам стою та й думаю:
Коні карі, коні сиві,
А я, молод, нещасливий!

Ой чого ж я так нещасний?
Чим не козак, чим не красний?
Чи мій палаш не острений,
Що мій світок засмучений?

Світ широкий, сонце гріє,
Від заходу вечоріє,
Темна нічка — не видати,
А я мушу з кіньми спати.

Сплю годину та й сплю другу,
Годі знести серцю тугу!
Коні карі, коні сиві,
Будьте ви мені зичливі!

Буду медом вас поїти,
Та й буду вас напувати,
Занесіть мя, де я знаю,
Де калина в темнім гаю!

Де калина червоненька,
Де хатина низесенька,
Де хатина низесенька,
Там дівчина Марусенька.

Світіть, світіть, ясні зорі!
Коні мої, вірні коні,
Коні карі, коні сиві,
Будьте ви мені зичливі!