Українські народні пісні

ПРО СОРОЧИНСЬКІ ПОДІЇ 1905 РОКУ
Українська народна пісня

Що у святу неділю рано-пораненьку
У Сорочинцях сочинилося —
Усі люди союз собі великий мали,
Собі кумпанію велику ізбирали
І все собі розмовляли:
«Як би то нам свободи дістати,
Щоб землі дістати,
Щоб було чим малих дітей годувати!»
Не діждали свободи сії знати,
А діждали Барабаша своїми очима повидати.
У понеділок рано-пораненьку
Із Миргорода, із славного города, Барабаш приїжджає,
З козаками прибуває,
До людей словами гукає:
«Ой що ж собі маєте,
Що ви собі свободи дожидаєте?
Не будете ви свободи знати,
А будем ми вас стинати,
Щоб ви собі заробляли,
А свободи не дожидали!»
Ось стали люди словами промовляти:
«З чого ми должні жити-проживати,
Як у нас нічим бідних дітей годувати!»
Ой став Барабаш гнів великий покладати:
«Ви должні ще козаків і коней погодувати,
Бо нам було тяжко та важко сією дорогою проїжджати!»
Усі люди руки підіймали,
Словами промовляли:
«Ми вас відтіля не визивали,
Не будем ми козаків годувати,
Не будем вашим коням і сіна доставати! .
За віщо ми будем свою жизнь покладати?
Де ми будем брати,
Щоб вас годувати?»
[То Барабаш і козаки] великий гнів положили, —
Великий сор ізробили!
Од людей од’їжджали,
Великий гнів покладали,
За царину виїжджали
І совіт собі мали:
«Що ми будемо тепер од’їжджати,
А правди собі не шукати?
А треба їм, треба дати,
Щоб вони знали, як свободу шукати!»
Тоді коні назад обертали,
Усіх людей на місці заступили,
Орудія оружили — Усіх людей на землю положили,
Тіло їх християнське на землю поклали,
Кров безневинно проливали.
Которі живі — живі зостались,
Руки вгору піднімали,
Барабаша кляли-проклинали:
«Барабаше, Барабаше,
Лишенько твоє і наше!
Людей побиваєш
І сам тут погибаєш,
Свою голову покладаєш!
Стільки ти крові безневинно проливаєш,
А тіла християнського на землю положив
І сам свою жизнь покладаєш!»
Ой у середу рано-пораненьку
Стільки-то усього сочинилось —
Пан Филоненко із Полтави прибуває,
З козаками приїжджає,
Всіх людей бідних собирає.
На колінах поставляє,
Безневинно обвиняє,
Тіло їх коло (кості канчуками оббиває,
Кров їхню безневинно проливає!
Ой стільки-то їх), бідних, побили,
Шматками порубали
І кров безневинно проливали,
По темних темницях забрали,
А бідних сиротят без хліба оставляли!
Ой як то тяжко та важко було сиротятам різдво христове дожидати.
Без батьків без своїх рідних празник пробувати.
Без хліба, без солі загибати.
Словами промовляли,
Сльозами проливали,
Батьків своїх споминали:
«Нехай ми будем тепер знати,
Як батьки наші помирали,
Безневинно кров проливали
І голови свої покладали.
Колись-то ми будем знати —
Своєю кров’ю батьків одкупляти!
Ой тяжко та важко нам тепер на світі проживати.
Що нікому нам пораду дати».
Стали діти тихо говорити,
Котрих батьки по темних темницях пробувають:
«Ой колись-то ми будем добре знати, —
За цю неволю будем визволяти!
Як то тяжко та важко по темних темницях пробувати,
За неправду загибати!»
Бідні невольники у неволі пробувають,
У темній темниці проживають-пропадають,
Суда праведного дожидають:
«Коли-то нас буде праведний суд осуждати,
То тоді нас будуть із неволі випускати!»
То товариш до товариша словами промовляє,
Филоненка-полковника кляне-проклинає;
«Бодай те[бе] перша куля не минула,
Гостра шабля шеменула!
Як буде тяжке його горе побивати
Та будуть тіло його ховати,
То тоді нас буде праведний суд осуждати,
То будем ми тоді з неволі виступати-визволяти.
Та визволь нас вже, визволь, господи, з оцієї каторги,
Із темної темниці на край веселий,
Міждо мир хрещений!
Сотвори, боже, вічну пам’ять тим, которих побили,
А всім слухающим головам
І товариству кревному й сердечному
Пошли, боже, на многа літа!»

Походження та примітки

ПРО СОРОЧИНСЬКІ ПОДІЇ 1905 РОКУ.

Записано влітку 1906 р. О. Г. Сластіоном від автора думи кобзаря Михайла Кравченка. Друкується за копією запису, що зберігається в матеріалах Інституту МФЕ АН УРСР. Рядки про розправу Филоненка з повстанцями, взяті в круглі дужки, подано за зб. «Українські думи та історичні пісні», стор. 97.

В думі відповідно до історичних фактів оповідається про першу і другу каральні експедиції, які жорстоко розправилися з повсталими селянами с. Великі Сорочинці. Першу експедицію карателів з козаків очолював помічник миргородського повітового справника Барабаш, якого вбили повсталі селяни; друга, яка прибула до Великих Сорочинців у ніч з 21 на 22 грудня 1905 р., теж була з козаків і мала дві гармати; очолював її статський радник полтавської земської управи Філонов (в думі «Филоненко-полковник»). Філонов силою зібрав селян на площу біля волосного правління і під загрозою смерті поставив на коліна в глибокий сніг, примусивши людей стояти так чотири години. Філонов провів масові арешти; всю ніч на селі чинили розправу п’яні козаки, які вбили багато селян. Кобзар Кравченко, який сам потерпів від карателів, правдиво змалював це в своїй думі.

Усі люди союз собі великий мали, собі кумпанію велику ізбирали — вказівка на порівняно організований характер збройного грудневого повстання селян с. Великі Сорочинці 1905 р.

Орудія оружили — усіх людей на землю положили — поетичний домисел автора; в загоні Барабаша гармат не було.

Празник пробувати, без хліба, без солі загибати — події відбувалися перед різдвом.

Джерело

Тематичні розділи

  • Думи
  • Буржуазно-демократична революція 1905—1907 років