Світи, місяцю, з вечера цілу нічку,
Переплив Дунай іще й бистру річку. (Двічі)

Переплив Дунай і чобіток не помочив, —
Знати козака, що до дівчини ходив. (Двічі)

Куроньки піють, а я в дівчини сиджу,
А прийду до доми, — сам себе ненавиджу. (Двічі)

Як прийду до доми, отець-матюнка лає,
От отець лає, а ще й матюнка гірше. (Двічі)

Ой отець лає, а ще й матюнка гірше:
— Синку, не ходи на вечорниці більше. (Двічі)

Не ходи, синку, на ті вечорниці,
Бо бог скарає за чужі молодиці. (Двічі)

— Ой за що мене, матінко, біг має карати?
Я всядаю на коня, а вона просить до хати. (Двічі)

Ой годі, мати, та й на мене лаяти,
Я беру воли та й йду в поле орати. (Двічі)

Доорався козак до зеленого луга, —
Кидає воли й посеред поля плуга. (Двічі)

Кидає воли й посеред поля плуга,
Взяла козака йа за серденько туга. (Двічі)

— Дівчино мила, що ти мні наробила, —
Плужок не оре, роботонька немила. (Двічі)

— Нічого, козаче, я тобі не робила, —
Де ж ти походив, слідоньки позначила. (Двічі)

Ой ото ж тобі, козаче, коханнє,
Не бере ж тебе в чистім полі ораннє. (Двічі)

Ой ото ж тобі, козаче, за зальотоньки, —
Ні вночі спання, ані вдень роботоньки. (Двічі)