Сидить Цимбал да під вербою, горілку кружає,
Прийшов к йому старий Байдар — він горілочку кружає,
Прийшов к йому старий Байдар, словце промовляє:
«А годі, годі, да старий Цимбал, горілки кружати!
Превражії бусурмени негаразд зробили:
Усі воли позаймали, кривого лишили,
Одного кривого, другого старого!»
Ударився Цимбал старий об поли руками:
«Тепер же ми, миле браття, навіки пропали!»
Ой як крикнув Цимбал старий на хлопця малого:
«Сідлай, хлопче, сідлай коня, сідлай вороного, —
Давай знати в третю роту, аж до кошового;
Давай панам знати, давай панам знати,
Нехай дають порадоньку волів обшукати!»
Біжить хлопець, біжить малий густими тернами, —
Похилились густі трави, де воли погнали.
А у городі Баришполі в усі дзвони дзвонять:
Не журітесь, миле браття, назад воли гонять!
Текли річки невеличкі, тече вода стиха;
Набралися чумаченьки з татарвою лиха.