Скажи мені правду, мій добрий козаче,
Що діяти серцю, коли заболить?
Як серце застогне і гірко заплаче,
Як дуже без щастя воно защемить?
Як серце застогне і гірко заплаче,
Як дуже без щастя воно защемить?

Як горе, мов терен, всю душу поколе,
Коли одцуралось тебе уже все,
І ти, як сухеє перекотиполе,
Не знаєш, куди тебе вітер несе?
І ти, як сухеє перекотиполе,
Не знаєш, куди тебе вітер несе?

«Е, ні! — кажеш мовчки, — скосивши билину,
Хоч рано і вечір водою полий, —
Не зазеленіє: кохай сиротину,
А матері й батька не бачити їй!
Не зазеленіє: кохай сиротину,
А матері й батька не бачити їй!»

Отак і у світі: хто рано почує,
Як серце застогне, як серце зітхне,
Той рано й заплаче, а доля шуткує:
Поманить, поманить та й геть полине.
Той рано й заплаче, а доля шуткує:
Поманить, поманить та й геть полине.

Чи можна ж утерпіть, як яснеє сонце
Блисне і засяє для миру всього,
І гляне до тебе в убоге віконце?
Осліпнеш, а дивишся все на нього!
І гляне до тебе в убоге віконце?
Осліпнеш, а дивишся все на нього!