Скажи, нащо тебе я полюбила,
Скажи, нащо я вірила тобі?
Коли б не ти — сумна б я не ходила,
І день, і ніч не плакала б в журбі.

Ти тільки глянь, що я перетерпіла,
Ти тільки глянь, що я перенесла.
Було не раз, до неба руки знявши,
І долю тяжко я свою кляла.

Кляла я мрії, думи ті дівочі,
Кляла я очі свої голубі,
Кляла я тії палкі темні ночі —
До чого ж вони мене довели!

Скажи, нащо тебе я полюбила,
Скажи, нащо довірилась тобі?
Коли б не ти, сумна б я не ходила
І день, і ніч не мучилась в журбі,
Коли б не ти, сумна б я не ходила
І день, і ніч не мучилась в журбі,

Без тебе я, як цвіт без сонця, в’яну,
Без тебе, ох, як тяжко в світі жить! О де, скажи, я чарів тих дістану,
Щоб як тебе забуть і розлюбить?
О де, скажи, я чарів тих дістану,
Щоб як тебе забуть і розлюбить?

Забуть! Бо сил терпіть уже не маю...
Забуть! Бо й так я змучилася вкрай.
Коли б ти знав, що я переживаю,
Який, бува, охоплює відчай!
Коли б ти знав, що я переживаю,
Який, бува, охоплює відчай!

Коли б ти знав мою журбу та муки,
Коли б ти знав, що я пережила!
Не раз, не два, до неба знявши руки,
Тебе, і світ, і долю я кляла.
Не раз, не два, до неба знявши руки,
Тебе, і світ, і долю я кляла.

Кляла я все: і мрії ті дівочі,
Що рано так, ох, рано, одцвіли...
Кляла твої веселі карі очі,
Що, бач, мене до чого довели.
Кляла твої веселі карі очі,
Що, бач, мене до чого довели.

І ту весну з пахучими квітками,
Той ясний день і ту щасливу мить,
Коли мені, закоханій без тями.
Ти клявся вірним бути і любить.
Коли мені, закоханій без тями.
Ти клявся вірним бути і любить.

Твоїм словам не вірить не могла я,
Вони лились, як пісня чарівна!..
І от тепер лишилася одна я,
Одна, одна, на цілий світ одна ..
І от тепер лишилася одна я,
Одна, одна, на цілий світ одна ..