— Смерте моя, создана!
Ти від бога прислана.
Чом ти мене не звістила,
Як до мене приходила?

— А я в тебе бувала
Ще й на вішки давала,
А ти в гульки все вдавався,
А ік смерті не прибрався.

А ти в гульки, а ти в гульки,
А за смерть ти не мав й думки.
А ти в гульки, а ти в п’янство,
Потеряв ти своє царство.

— Смерте моя, смерте,
Не дай мені вмерти,
Зажди мені хоч годину,
Нехай зберу всю родину.

Смерть родину ізібрала,
Попрощатися не дала.
Ні прибрано, ні готово,
«Ступай», — велять і такому.