Смутний вечір, смутний ранок (Двічі)
Десь поїхав мій коханок.

А він їде, а я бачу: (Двічі)
Він сміється, а я плачу.

Пустив коня на долину, (Двічі)
Сам ліг спати на хвилину.

Спить хвилину, спить — другую, (Двічі)
Ще й спить — третю, щасливую.

Де взялася чорна хмара, (Двічі)
А за нею дівка вбрана.

Та вирвала травиченьку, (Двічі)
Та вдарила по личеньку.

«Встань, козаче, годі спати, (Двічі)
Бо йдуть турки коня брати.

Бо йдуть турки з татарами, (Двічі)
Візьмуть коня з поводами.

Візьмуть коня, ще й сідельце, (Двічі)
Тебе заб’ють, моє серце!

Коня візьмуть, інший буде, (Двічі)
Тебе заб’ють, — вже не буде».

Смутний вечір, смутний ранок, (Двічі)
Десь поїхав мій коханок. (Двічі)

Десь поїхав та й бариться (Двічі)
Серце моє печалиться.

Ой вийду я на той ганок (Двічі)
Чи не їде мій коханок. (Двічі)

Ось він їде, а я бачу. (Двічі)
Він сміється, а я плачу.

Пустив коня на долину (Двічі)
А сідельце під калину,
Сам ліг спати на годину.

Спав годину, спав другую (Двічі)
Ще й третюю щасливую.

Вставай, козак, годі спати, (Двічі)
Бо йдуть турки коня брати. (Двічі)

Візьмуть коня, ще й сідельце. (Двічі)
Тебе заб’ють, моє серце. (Двічі)

Візьмуть коня — другий буде. (Двічі)
Тебе заб’ють, то жаль буде. (Тричі)