Співай, співай, соловейко, бо вже буде скоро світ,
Кажуть люде, близькі сусіди — стоїть парень у воріт,
Стоїть парень у воріт, кличе дівку на совіт:
— Вийди, вийди, молода дівчино, до мене на отвіт!
— Да пожди, парень, годину, пожди, парень, другую,
Поки своїй матусеньці вечеряти зготую.
— Добре ж тобі годячи, по світлоньці ходячи,
Горе мені молодому та на морозі стоячи,
На морозі стоячи, гарнець меду держачи —
До морозу ручки прикипають,
А до гарнця пальці прилипають,
Білим сніжком очі залипають!
Порадь мене, дівчинонько, як рідная мати:
Ой чи мені женитися, а чи тебе ждати?
— Ой я тебе, козаченьку, і раджу й не раджу:
Я з тобою вечір стою — на іншого важу.
— Вража тебе бери мати з твоєю радою,
Я до тебе з щирим серцем, а ти з неправдою.
Ти думаєш, дівчинонько, що я тебе люблю,
Де найбільше челядоньки, там тебе осуджу.
— Ти, козаче, не ходи, і мене ти не люби,
Де найбільше челядоньки, там ти мене не суди!