Там на горі, там на горі в гущику маленькім,
Ой там лежит, погибає жовнір молоденький.

Ой там лежит, погибає, головоньку клонит,
Там дівчина чорнобрива білі ручки ломит.

Заломила білі ручки од пальця до пальця,
Нема, нема тай не буде жовніра-коханця.

Ой надійшов вівчаренко з своїми вівцями,
Тай надибав жовнярика в лузі під корчами.

Ой вівчарю, вівчарику, дай додому знати,
Нехай прийде отец, мати мене поховати.

Приїхали отец, мати, ну же і питати:
Що ж ти, сину, жовнярино, гадаєш гмирати?
(Де ж ся, сину, жовнярино, кажеш поховати?)

Занесте мя, поховайте на низку долину,
Посадіт мені в головах червену калину.

Будут птички прилітати, цвіт калини їсти,
Будут мені приносити від родини вісти.

А всі птички ся злетіли, цвіт калини з’їли,
Але мені з рідной строни правди не повіли...