Українські народні пісні

ТИХАЯ ВЕЧЕРОНЬКА, ТИХА
Українська народна пісня

Тихая вечеронька, тиха,
Нема мого вірного жениха,
А ще вона тихіщая буде,
Як мій милий з дороги прибуде.
Йа приїхав йа мій милий пізно,
Йа розкидав білу постіль різно.
— Що ж ти, милий, що ж ти розізлився?
Чи я винна, що ти опізнився?

Чи на свого коня вороного?
Чи на свого слуга вірненького?
— Ні на свого коня вороного,
Ні на свого слуга вірненького,
Ні на свою неньку стареньку,
Но на тебе саму молоденьку,
Де ти взяла дитину маленьку?

— Ой у полі дві тополі різно,
Там ходило два козаки пізно,
Засвітили свічку восковую,
Дали мені дитину малую,
Засвітили свічечку тоненьку,
Дали мені дитину маленьку.

— Біжи, сину, на ярмарок пішки,
Купи, сину, реміннії віжки,
Поки, сину, до комори спати,
Візьми собі милу розмовляти.
До півночі комора шуміла,
А до світу вже мила зомліла.
Вийшов милий з комори до хати,
Лежить мати посеред кімнати.

— Мати, мати, пораднице в хаті,
Порадила, як милу скарати,
Тепер порадь, де її сховати.
— Зірви, сину, в коморі підлог,у
Сховай, сховай любую розмову.
— Я не буду підлоги зривати,
Я не буду милої ховати,
Треба дати йа до пана знати.

— Пане, пане, зробилась причина,
— Вмерла жінка, зосталась дитина.
— Як умерла, то треба сховати,
Як сам забив, то треба чекати.
По милії в усі дзвони дзвонять.
А милого нагаями гонять;
По милії йа свічі палають,
Йа милого в кайдан закувають.

Походження та примітки

село Колодяжне коло міста Ковеля на Волині

Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. — К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 49 — 50.