Тихий ліс, а біля нього шанці,
Ніч минула в полум’ї заграв,
Втомлені стрільці поснули вранці,
Вартовий їх сон оберігав.

Тихо, тихо, полем вітер віє,
Шелестить, торкнувшися лиця,
І несуться вдаль солодкії мрії
Вартового, юнака-стрільця.

Ось він вдома, вийшли сестри любі,
Стара мати в білому платку...
І в той час позад нього на дубі
Пролунало збуджене «ку-ку».

Ой чого ти закувала зрана,
Мрій солодких перервала нить?
Угадай, скажи, моя кохана,
Скільки років я ще буду жить?

Байдуже кує собі зозуля
Рік, другий, четвертий накінець...
І рахунок перервала куля:
Похиливсь прострілений стрілець.