Ти, козо, розходися, розвеселися
При сьому дому, при хазяїну.
На горі коза з козенятами,
У долині вовчок з вовченятами.
Де взявся вовчок, за козу чок-чок!
А вовченята — за козенята.
Де взявся заяць, став козу лаять:
— Ти, дурна коза, нерозумная,
Своїм діточкам не господиня.
Узяла б серпок, пойшла й у степок,
Пойшла й у степок, нажала снопок,
Своїх діточок погодувала,
В чистім озері понапувала.
В чистім озерці все люде стрільці,
Раду радили — кізочку вбити,
Кози не вбили, слави зажили.
Тут коза впала, нежива стала.
Ти, міхоношо, дми козі під хвост.
Як устав же козел, да пошов же козел
На рожечках і на ножечках,
Шукаючи і питаючи корову в полі,
Хазяїна в домі.
Щоб тому хазяїну
Корови були й овечечки.
Молошнії, неврошливії,
Й овес колосій, і горох самосій.
Приступи ближче, поклонись нижче,
При сьому дому, при хазяїну.