То було ще в сиву давнину,
Закохався козак у дівчину. (Двічі)

Вже він їсти не їсть, хоч і мама дає,
Бо вже голод не той його душу гризе. (Двічі)

Вже він пити не п’є, хоч і мама просить,
Бо вже спрага не та його душу розносить. (Двічі)

Вже він спати не спить, хоч і мама стелить,
Бо вже сон не такий його душу веселить. (Двічі)

Ходить-блудить юнак і у день, і вночі,
Видивляе свої карії очі. (Двічі)

А дівчина тверда, що найтверший горіх,
Вся байдужа, німа до юнацьких утіх. (Двічі)

А дівчина скупа, в неї гордість дівоча,
І на щирі слова повільна й не охоча. (Двічі)

— Гей, дівчино, а що б тобі дати?
Щоб тебе прихилить, щоб тебе вблагати? (Двічі)

Чи великих багатств забажалось тобі,
В мене скриня грошей, може бути і дві. (Двічі)

Чи отари овець, чи худоби сто стад,
Чи розлогих левад, де шовкова трава? (Двічі)

Чи отари овець, чи худоби сто стад,
Все це, люба моя, я тобі дати рад. (Двічі)

— Ні ланів, ні степів не бажаю,
Лиш одного від тебе бажаю. (Двічі)

В тебе матінка є, рідна мати твоя,
Що кохає тебе, своє любе дитя. (Двічі)

А ти матінку вбий, вийми серце її,
І його принеси в подарунок мені. (Двічі)

Аж тоді буду знать, що ти вмієш кохать,
Аж тоді я тобі зможу жінкою стать. (Двічі)

Затремтів наш юнак, син пещений,
І рішився на вчинок шалений. (Двічі)

Йде у хату грізний, ненька там на порозі,
Бачить син щось блідий, то й питає в тривозі. (Двічі)

— Синку, що там таке? Може, лихо якесь?
Але син онімів і посинів увесь. (Двічі)

Схопив ніж із стола, кольнув маму в реберце,
Мама ойкнула, ой! І прошив в саме серце. (Двічі)

Вийняв серце, в долоні стискає,
Хижим вовком із дому тікає. (Двічі)

Перескочив свій двір, переліз перелаз,
За городи майнув, там оглянувся раз. (Двічі)

За городи майнув, та й пустився бігом,
Враз спіткнувся на чімсь та й ударивсь чолом. (Двічі)

Застогнав і встає, чує голос в ту мить:
— Синку мій, ти упав, чи тобі не болить? (Двічі)

Син заплакав гіркими сльозами,
І вернувся з дороги до мами. (Двічі)