То не грім загримів, то не ліс зашумів,
Не столітні дуби затріщали —
То лихі вороги на наш край дорогий,
Мов голодні вовки налітали.

І по нашій землі свої хвилі брудні
Ураганом тяжким покотили,
І в годину важку дорогу Вітчизну
І в пожарах, і в крові втопили.

Орди з півночі йдуть, все руйнують і б’ють,
Забирають останнє з хати.
На них зойки страшні і прокльони падуть:
«Ну, кати, не вертайтесь!»

Де ж ті вірнії сини? Де поділись вони?
Де ж ті лицарі смілі, завзяті?
Чом вони не стають як один, чом не йдуть
Україну з війни визволяти?...

Ти, злодюго, держись, утікай, бережись,
Бо господар додому вертає!
А ти, темная ніч, пропади чим скоріш.
На Вкраїні хай сонце засяє!