У вишневім садку зозулька кує,
Ходить матінка та все сумує.
А все сумує, а все заводить,
Що вна своєго синка не видить.
— Відки-с, зозулько, в сад надлетіла,
Де ж ти моєго синка виділа?
— Я надлетіла з поля, із моря,
Синка-м виділа, що впав із коня.
Під ним ся коні порозривали,
За ним криваві річки іграли.
Вдарила куля зверху в голову,
Він з себе пустив всю ясну зброю.
Вдарила куля зверху у плечі,
Він з себе пустив всі ясні мечі.
Вдарила куля аж із канона.
Вже твого синка не буде дома.
Вдарила куля аж із гармати,
Вже твого синка ту не видати.
Єдна з канона, друга з гармати,
Вже твого синка ту не видати.
Не плач, матінко, та й не журися,
Бо твій синочок уже вженився:
Взяв він собі у царя дочку,
У царя дочку — підмуравочку.