У лісі, у темному
Серед пахучих трав
Лежить козак ранений
Лежить, неначе впав.

І рани завивають
Його вірні друзі,
І кров йому гамують,
А він — неначе в сні.

В неділю дуже рано,
Як почало світать,
Біжить якась дівчина,
До нас вона біжить.

Прибігла до милого,
Почала говорить:
«Ой милий мій, миленький,
А що ж тебе болить?»

Болить мене серденько
Та правая рука,
Що куля поранила,
Куля більшовика.

Мила моя дівчино,
Я вже прощаюся,
Бо більше я вже не буду
З тобов стрічатися.

Іди, іди додому,
На мене не чекай.
Іди, іди додому
Та іншого шукай.

Дівчина, як почула,
Почала плакати:
«Мені уже додому
Нема чого іти».

Все легше, легше, легше
В козака серце б’є...
Вже скоро день минає
І нічка настає.

«Ви, вірні мої друзі,
Пишіть до родини,
Нехай вона приїде
Мене поховати».

Аж прийшла стара мати —
Над сином ридає,
А старий, сивий батько —
За сином вмирає.