У місточку, на риночку капелія грала,
Молодая Боднарівна цілу ніч гуляла.
Ой як прийшов пан Каньовський, сто дукатів вийняв,
Молодую Боднарівну зараз і обійняв.
«Ой не маєш пан Каньовський мене обнімати,
Ой не маєш пан Каньовський жінку цілувати».
Ой як взяли Боднарівну до замку, до замку,
Там гуляла Боднарівна з вечера до ранку.
Як зачали говорити усі стиха люде:
«Тікай, тікай, Боднарівно, біда ж тобі буде».
Ой тікала Боднарівна та й через городи,
Жаль ся, боже, Боднарівно, твоєй слічной вроди.
Ой тікала Боднарівна та й меже домами,
А за нею два козаки з голими шаблями.
Оден злапав Боднарівну, до себе ю тулить,
Ой не тікай, Боднарівно, тебе наш пан любить.
Ой як стрілив, зара забив від першого слова,
Бувай, бувай, Боднарівно, навіки здорова.
Ой на нашій Боднарівні фартушок з мережки,
Куда вели Боднарівну, то кроваві стежки.
А на нашій Боднарівні жовті черевички,
Куда вели Боднарівну, то кроваві річки.
Ой привели Боднарівну на нове подвір’є,
Вийшла ід ній стара мати та й очам не вірить.
Ой як вдарить собі поли обома руками:
«То-с ся, доню, догуляла з тихими двораками!»
Ой приїхав пан Каньовський на нове подвір’є,
Спитав же він свеїх слугів: «Чи ту Боднарівна?»
Ой прийшов же пан Каньовський до нової хати,
Заломив біленькі ручки, став ревно плакати:
«Ой то твоє, Боднарівно, вічнеє накрите,
Збавила ти мене панства, а я тебе житє».
Ой казав (же) пан Каньовський столярів наймати,
Молодії Боднарівні трумну змайструвати.
Ой казав же пан Каньовський малярів наймати,
Молодії Боднарівні трумну змалювати.
Ой і казав пан Каньовський музики наймати,
Молодії Боднарівні аж до гробу грати.
Бо ж то була Боднарівна, бо ж то була гожа,
Як зацвіла у городі — як найкраща рожа.