У полі могила з вітром говорила:
«Повій, вітре буйнесенький, щоб я не чорніла. (Двічі)

Щоб я не чорніла, щоб я не марніла,
Щоб по мені трава росла та ще й зеленіла». (Двічі)

І вітер не віє, і сонце не гріє,
Тільки в полі край дороги трава зеленіє. (Двічі)

Ой у полі річка, через річку — кладка,
Не покидай, козаченьку, рідненького батька! (Двічі)

Бо як батька кинеш — сам марно загинеш,
Річенькою бистренькою за Дунай заплинеш. (Двічі)

Бодай тая річка риби не плодила!
Вона мого товариша навіки втопила. (Двічі)

Бодай тая річка куширьом заросла,
Вона ж мого товариша за Дунай занесла. (Двічі)

Летить крячок понад морем та й, летючи, кряче,
Сидить козак біля моря та й, сидячи, плаче. (Двічі)

Летить крячок понад морем, ніжки червоненькі,
Помирає на чужині козак молоденький. (Двічі)

Ой у полі орел, літаючи, кряче,
Ходить мати в чистім полі, питаючи, плаче: (Двічі)

«Ой ти, сизий орле, ти же ж скрізь літаєш,
Чи не бачив мого сина, де він пробуває?» (Двічі)

«В полі, в полі, мати, син твій пробуває,
На зеленій травиченці коня випасає». (Двічі)

У полі могила з вітром говорила:
«Повій, вітре буйнесенький, щоб я не чорніла, (Двічі)
Щоб я не чорніла, щоб я не марніла,
Щоб по мені трава росла та ще й зеленіла». (Двічі)
І вітер не віє, і сонце не гріє,
Тільки в полі край дороги трава зеленіє. (Двічі)
Ой у полі річка, через річку — кладка;
Не покидай, козаченьку, рідненького батька! (Двічі)
Бо як батька покинеш — сам марно загинеш,
Річенькою бистренькою за Дунай заплинеш. (Двічі)
Бодай тая річка риби не плодила:
Вона мого товариша навіки втопила (Двічі)
Бодай тая річка куширьом заросла:
Вона ж мого товариша за Дунай занесла. (Двічі)
Летить крячок понад морем та й, летячи, кряче,
Сидить козак біля моря та й, сидячи, плаче. (Двічі)
Летить крячок понад морем, ніжки червоненькі,
Помирає на чужині козак молоденький. (Двічі)
Ой у полі орел, літаючи, кряче,
Ходить мати в чистім полі, питаючи, плаче: (Двічі)
«Сизий орле, сизий орле, ти скрізь же літаєш,
Чи не бачив мого сина, де він пробуває?» (Двічі)
«В полі, мати, в полі, мати, син твій пробуває,
На зеленій травиченьці коня попасає».