У селі Грузькому
Жила вдова Бондариха,
Мала сина восьмилітка,
Сина Бондаренка.
Мала сина восьмилітка,
Сина Бондаренка,
Да й оддала пану
Свині пасти.
Пасе Бондаренко свині,
Да й померзли ніжки,
Да й запалив Бондаренко
Жмачок сіна нагріть свої ніжки...
Да й на свиней задивився,
Загорівся коп’як сіна.
Аж біжить панський слуга
Осаула Якименко
Із нагайкою в руках,
Починає Бондаренка катувати:
«Оце ж тобі, сукин сину.
Знать, як свині пасти!»
За рученьку та й до пана,
А пан листа пише
До дідича в Білу Церкву.
Іде Бондаренко лісом
Да й рукою сльози витирає.
Аж його встрічає отаман Ґонта,
Листа розриває да й читає,
Що Бондаренка в котел укидати,
В горячій воді купати,
«Бондаренку, Бондаренку,
Хлопець молоденький!
Послухай ти мене —
Переходь до мене!»
Послухав же Бондаренко
Та й перейшов до його.
Доростає до 22-го року
Да й просить же він отамана Ґонту:
«Пусти в мої села
Мене погуляти!»
«Жалко ж мені тебе пускати,
Бо ти молодий ще, Бондаренко,
Тебе ізпокусять прокляті пани,
Але вволю твою волю»...
Іде Бондаренко гуляти.
Проклятим панам одімщати;
Пішов же Бондаренко
В Фастів, Кущійовку,
Держить путь на Бишів
Та на Пашкійовку.
Де пройшов Бондаренко —
Один слід з панів остався!
Ой у лісі Обідному
Да їхав Якименко-осаула
Зо млина додому,
Аж встрічає Бондаренко:
«Здоров, здоров, Якименко!
Які ж бо ти гості маєш,
Чим ти їх вітаєш?»
«Ой дав би я мед-вино пити,
Наврятились вражі синки
Якименка вбити!»
«Да й оддай, оддай, Якименку,
Да коня вороного!»
«Не дам, не дам, Бондаренку,
Я сам маю єдного!»
«Да оддай же, Якименку,
Да кобилу гнідую!»
«Не дам, не дам, Бондаренку,
Я ж маю єдную!»
Як ударили Якименка
Да й о пень головою:
«Оце ж тобі, вражий сину,
Жартувать зі мною!»
Да й прилетіла да зузуленька,
Сіла на воротях,
Аж виходить Якимчиха
В червоних чоботях.
Да й прилетіла зузуленька
Да й стала кувати:
«Іди ж, іди, Якимихо,
Якима ховати!..»