У тихого броду брала дівчинонька воду,
А козаченько коня напуває, з дівчиною да й розмовляє:
— Коли б мені човничок, мальоване да й веселечко,
Сів би поїхав на той бережечок, дівчинонько, моє сердечко.
— Нащо ж тобі човничок, нащо ж тобі веселечко,
Стань подивися здалека на мене, козаченьку-сердечко.
Горе ж тому лебедеві, що дві лебедоньки має:
Ой з однією — все море сплаває, а другої й не одвідає;
Горе тому козакові, що дві дівчиноньки має:
Ой що одну да чорнявую, а другую да білявую.
Що з тією чорнявою цілується-обнімається:
— Ой то ж біленька, то моя вірненька, слізоньками умивається.
Не плач, не плач, білесенька, я тебе не одцураюся:
Ой чорняву да з ума зведу, а з тобою повінчаюся.
Зелененька дібрівонька, чом не гориш, чого куришся?
Ой молодая дівчинонько, чого плачеш, чого журишся?
— Ой якби ж я підпалена, я горіла б, не курилася,
Ой якби ж я, дівчина, засватана — не плакала б, не журилася.