У чужого прикажчика
Обідать пора,
А в нашого трихи-мнихи
Ще й думки нема.
Поки стане, подумає
— Одійде пора.
Настане друга,
А їжі — чортма.
Уже сонце котиться,
Нам додому хочеться,
А ми не йдемо
— Наказу ждемо,
Поки панич-дід
Скаже: «В село йдіть
Та довго не спіть,
Приходьте чуть світ».