Удовицю я любив,
Подарунки їй носив:
Носив жито і пшеницю,
Кукурудзу й сочевицю,
Поросята і качата,
І курята, і гусята —
За чортові бровенята,
Ось тобі що! (Двічі)

— А ти, дурний, схаменися,
Щось так розговорився,
Я тобі пекла й варила,
Салом голову мастила,
Дала гроші на горівку,
На вишнівку і медівку,
Так тобі, цур! (Двічі)

— А вона мені змінила
Та й панича полюбила,
Та й коби було хоть за що,
А то се таке ледащо,
Що тільки тьфу! (Двічі)
— Ти кажеш, що теля припер,
Доки доніс, трохи не вмер,

А ти, п’янюго собачий,
Через вікно впав до хати,
А я тебе за карчило
Тягла з хати на всю силу,
Гибай до сто чортів, сину,
Геть, тьху, щезни! (Двічі)

Якби стати розказати,
Що він забрав з мої хати:
Здушив квочку і курчата,
Збив макітру і стовк фляшку,
Роздер мені кожушину,
Гуляко ти! (Двічі)

Удовицю я любив,
Подарунки їй носив:
Носив сир, носив масло,
Носив свічки, носив стрічки,
Носив я їй черевички,
Носив я їй з медом мак —
Ось воно як!
Носив жито і пшеницю,
Кукурудзу й чечевицю,
Індичата і курчата,
Гусенята й поросята,
Носив я їй грошенята
За чорнії бровенята —
Ось воно як!
А раз таке теля припер,
Таке важке, що чуть не вмер.
Вона ж мені ізмінила
І панича полюбила.
Коли б, сказать, було за що,
А то сущеє ледащо,
Що тільки тьфу!
Підожди ж ти, вража бабо,
Я до тебе примандрую,
На все село кричатиму,
Що є сили гукатиму:
— Верни мені те, що з’їла,
Верни мені усе ціле,
Верни мені з медом мак —
Ось воно як!