Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив,
Що з ляхами, із мостивими [панами], у Білій Церкві замирив
Да велів ляхам,
Мостивим панам,
По козаках, по мужиках стацією стояти
Да не велів великої стації вимишляти?
Та ще ж то ляхи,
Мостивії пани,
По козаках і по мужиках поставали
Да великую стацію вимишляли,
Од їх ключі поодбирали
Да стали над їх домами господарями.
Хазяїна на конюшню одсилає,
А сам із його жоною на подушках почиває.
То козак альбо мужик
Із конюшні приходжає,
У кватиру поглядає,
Аж лях, мостивий пан,
Іще із його жоною на подушках почиває.
То він один осьмак у кармані має,
Піде з тоски да з печалі у кабак да й той прогуляє.
То лях, мостивий пан,
Од сна уставає,
Улицею йде,
Казав би, як свиня нескребена, попереду ухом веде
І ще слухає-прослухає,
Чи не судить його де козак альбо мужик;
У кабак уходжає,
То йому здається,
Що його козак медом шклянкою або горілки чаркою вітає,
Аж його козак межи очі шклянкою шмагає
І ще стиха словами промовляє:
«Ей, ляхи ж ви, ляхи,
Мостивії пани!
Хотя ж ви од нас ключі поодбирали
І стали над нашими домами господарями, —
Хотя б ви на нашу кумпанію не находжали!»
Тогді ж та стали козаки у раді, як малії діти,
Од своїх рук листи писали,
До гетьмана Хмельницького посилали,
А в листах прописували:
«Пане гетьману Хмельницький,
Батьку Зинов наш чигиринський!
За що ти на нас такий гнів положив,
Нащо ти на нас такий ясир наслав?
Уже ж ми тепер ні в чому волі не імієм;
Ляхи, мостивії пани,
Од нас ключі поодбирали
І стали над нашими домами господарями».
Тогді ж то Хмельницький листи читає,
Стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі, небожата!
Погодіте ви трохи, мало-небагато, —
Як од святої покрови да до світлого тридневного воскресення,
Як дасть бог, що прийде весна красна — Буде наша вся голота рясна».
Тогді ж то пан Хмельницький добре дбав,
Козаків до схід сонця в поход виправляв
І стиха словами промовляв:
«Ей, козаки, діти, друзі,
Прошу я вас, добре дбайте,
На славну Україну прибувайте,
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської у поругу не давайте!»
Тогді ляхи, мостивії пани, догадливі бували.
Усі по кущах, по лісах повтікали.
То козак і лісом біжить,
А лях за кущем і лежачи дрижить;
То козак ляха за кущем знаходжає,
Келепом межи очі наганяє
І стиха словами промовляє:
«Ой ляхи ж ви, ляхи,
Мостивії пани,
Годі ж вам поза кущами валяться, —
Пора до наших жінок на опочинок іти;
Уже наші жінки і подушки поперебивали,
і вас ляхів, мостивих панів, ожидали!»
Тогді-то ляхи козаків рідними братами узивали:
«Ей, козаки,
Ріднії брати!
Коли б ви добре дбали
Да нас за річку Віслу хоть в одних сорочках пускали!»
Оттогді-то ляхам бог погодив,
На річці Віслі лід обломив;
Тогді козаки ляхів «рятували»:
За патли хватали
Да ще далі під лід підпихали
[І стиха словами промовляли]:
«Ей, ляхи ж ви, ляхи,
Мостивії пани!
Колись наші діди над сією річкою козакували
Да в сій річці скарби поховали,
Як будете скарби находити,
Будемо з вами пополам ділити, —
Тогді будемо з вами за рідного брата жити!
Ступайте, тут вам дорога одна —
До самого дна!»
Тогді ж то Хмельницький умер,
А слава його не вмирає!