Хотів ся женити шугаїчок шувний, (Двічі)
Тівко же бив бідний, не мав жадних гроший. (Двічі)

Зашов раз до ліса, став Бога молити: (Двічі)
«О, Матінко Божа, што же мі робити? (Двічі)

Я сам дуже бідний, што же мі робити, (Двічі)
Нихто свойой дівки не хоче мі дати». (Двічі)

А згори, зверх дуба голос таке гварит: (Двічі)
«Гнески твоя дівка юж на світ приходит». (Двічі)

Ні, то неможливо так горенько жити, (Двічі)
Ще шістнадцять років треба мі ще ждати! (Двічі)

Ні, то неможливо так горенько жити, (Двічі)
Як найду дитину, мушу єй убити! (Двічі)

І так раз звечора забрався до хижи, (Двічі)
Піхнув ножик до груди малої дитини. (Двічі)

Піхнув ножик і витяг, і так сам думає, (Двічі)
же забив дитину, і з хати втікає! (Двічі)

Мати то уздріла, кров затамувала, (Двічі)
І зараз з містечка дохтора призвала. (Двічі)

Шугайка не взяли, бо він втюк із хижи, (Двічі)
Пішов в світ за очи роботи глядати. (Двічі)

Став си при роботі у копальни соли, (Двічі)
І там доробився грошиків доволи. (Двічі)

До села вернувся за шістнадцять років, (Двічі)
Ківко він ма гроши — шепчут всяди з боків! (Двічі)

«Женися, небоже, што будеш ходити, (Двічі)
Гнас ту є пристацтво, лем довги сплатити». (Двічі)

І так занедовго весіля зробили. (Двічі)
Як голуби в парі добрі собі жили. (Двічі)

Єдної суботи жінка шматя прала, (Двічі)
І на грудях шраму од рани вказала. (Двічі)

«Што тобі там, жінко?» — став єй він питати. (Двічі)
Она йому става зараз так казати: (Двічі)

«Я юж не пам’ятам, лем казали мама, (Двічі)
Якийсь драб мня вдарив, як бивам маленька». (Двічі)

А він здогадався, говос того дуба: (Двічі)
«Я бив тим злочинцьом, моя жено люба!» (Двічі)