Через наше село, через Курозвани,
Котився ридван малий, невеличкий,
А в тому ридвані славная пані,
Славная пані, пані Оксана.
В неділю рано убиралася,
Клала на себе срібло да злото.
На воронії коні золотії шори,
А на слугоньки оксамитоньки.
Як сідала в нову карету,
Як шаснула сріблом да злотом,
Воронії коні попужалися,
Молодії слуги полякалися.
— Ой пане ж мій, пане, пане Дем’яне,
Дав мені коні неученії,
Дав мені слуги незвичайнії!
— Пані моя, пані, пані Оксано,
Дай же, боже, за рік дождати,
Дам тобі коні все ученії,
Дам тобі слуги все звичайнії.

Через наше село, через Курозвани
Котилась коляска шестірма кіньми.
А у той коляски красна панна їде,
За тою панною красний панич іде.
— Зажди, зажди, красная панночка,
Да я загадаю да три загадочки:
— Що горить без полум’я?
А що росте без коріння?
А що шумить без буйного вітра?
— Хіба ж би я да й не батьківська,
Щоб я сих загадок не одгадала?
Срібло горить без полум’я,
Камінь росте без коріння,
Стрілка шумить без буйного вітра.
Зажди, зажди, красний паничу,
То я загадаю да ще дві мудріших:
— На святого Петра Дунай замерз,
На святе рожество рожа зацвіла,
— Щоб я сих загадок да й не одгадав?
Я ж там бував, лід мечем рубав,
А рожечку щипав, за шапочку тикав.