«Чи ти мене вірно любиш,
Козаче чорнявий,
Чи жартуєш ти зі мною,
Тільки вводиш в славу?»

«Не жартую, моє серце,
Буду вік кохати,
Нехай тільки віддасть тебе
Та й за мене мати».

Зорі сяють, серед гаю
Дівчата співають,
Козаченько дівчиноньку
Давно виглядає.

«Не виглядай, бо не вийду:
Мати не пускає,
За сусіда багатого
Мене заручає.

Взнаки добре мені дались
Тії вечорниці,
Як не віддасть та й за тебе, —
Піду у чорниці.

Як не віддасть стара мати,
Личко замарніє,
За сусідом, — воріженьки
Скажуть, — багатіє.

Не діждуть же воріженьки,
Хай їх бог карає!
Як згубили вони пару, —
Тільки місяць знає».

Серед гаю, біля шляху,
В одну домовину
Закопали, заховали
Козака й дівчину.

З того часу, як дівчата
Веснянки співають,
Про нещасне те кохання
Сумно споминають.

З того часу над могилой
Стара мати плаче,
Над сивою головою
Тільки ворон кряче.

— Чи ти мене вірно любиш,
Козаче чорнявий?
Чи, жартуючи зі мною,
Тільки робиш славу?
— Люблю тебе, дівчинонько,
Люблю ще й кохаю,
А твій батько все говорить,
Що я п’ю, гуляю.
Не жартую я з тобою,
Буду вік кохати,
Нехай тільки віддасть тебе
Та й за мене мати.
— Пригорнися, мій миленький,
Всю прав дочку скажу,
Через тебе, мій миленький,
В темний гроб я ляжу.
— Як ти умреш ізвечора,
А я умру вранці,
Нехай же нас поховають
Та й у одній ямці.
Зорі сяють серед неба,
Дівчата співають,
А дівчину парубчина
Давно виглядає.
— Не виглядай, бо не вийду.
Мати не пускає,
За сусіда багатого
Мене заручає.
В знаки мені добре дались
Тії вечерниці.
Як не віддасть та й за тебе,
Піду у черниці.
Як не віддасть стара мати.
Личко замарніє,
А сусіди-воріженьки
Кажуть: багатіє.
Не діждуться воріженьки,
Хай їх бог скарає.
Як згубили вони пари,
Тільки місяць знає.
Серед гаю, біля шляху
В одну домовину
Засипали, заховали
Козака й дівчину.
З того часу, як дівчата
Веснянки співають,
Про нещасне те кохання
Сумно споминають.
З того часу на могилі
Стара мати плаче,
Над сивою головою
Тільки ворон кряче.