Чи чули ви, люди, такої новини, —
Забито Петруся в Журавській долині. (Двічі)

Пані пана мала, Петруся кохала,
По чотири рази слуги посилала. (Двічі)

По чотири рази слуги посилала,
А за п’ятим разом сама поїхала. (Двічі)

— Покидай, Петрусю, горох молотити,
Всядай до карити, будем разом жити. (Двічі)

— Пані моя, пані, не в такім я разі,
Пані ув атласі, а я хлоп в серм’язі. (Двічі)

— Не журись, Петрусю, не журись, серденько,
Зложу я свій атлас на тебе хутенько. (Двічі)

— Пані ж моя, пані, боюся напасти,
Щоби вельможному в руки не попасти. (Двічі)

— Не бійся, Петрусю, ти зо мною жити,
Поїхав вельможний до суду судити. (Двічі)

Слуги ж мої, слуги, слуги дорогії,
Будьте ж мені, слуги, на цей раз вірнії! (Двічі)

Слуги ж собі саме тоє дораджали,
Щонайвірнішого до пана послали. (Двічі)

Ой догнав він пана на кленовім мості.
— Вернися, вельможний, має пані гості. (Двічі)

— Слуго ж моя, слуго, що тобі такого?
Всяк же моя пані роду не такого! (Двічі)

— Ой пане мій, пане, коли мні не віриш,
Лучче з свого лука моє серце встрілиш! (Двічі)

Ох сиділа пані в новому оконі,
Ой пізнала пана на воронім коні. (Двічі)

— Петрусю, серденько, утікай хутенько!
Петрусь до порога — утікать немога. (Двічі)

Узяли Петруся під білії боки,
Вкинули Петруся у Дунай глибокий. (Двічі)

Молодая пані при тому стояла,
Кожному рибалці по таляру дала. (Двічі)

— Нате вам, рибалки, по півзолотого,
Витягніть Петруся хоча й неживого! (Двічі)

Сховали Петруся в Журавській границі,
Плакали дівчата, а ще й молодиці. (Двічі)