Чи я в тебе не хазяйка,
Чи не господиня:
Сім день хатоньки не мела,
Сміття не носила.

Купи мені, милий,
Рябую кобилу,
Нехай же я вивезу
Сміття на могилу.

Пішов, пішов мій мужичок
У поле орати,
Його жінка Катерина —
У коршму гуляти.

Іде, іде мужичок
Із поля, з орання,
Його жінка Катерина —
Із коршми, з гуляння.

— Милий мій, милий,
Що я наробила?
Я не знала, де ти ореш,
По полі блудила.

— Мила моя, мила,
Хоть би не брехала.
Ти в полі не була,
Ти в коршмі гуляла.

— Милий мій, миленький,
Чи багато ти зорав?
— Три загони за весь день,
Бо тебе ся бояв.

— Мила моя, мила,
Чи много пропила?
— Три таляри за весь день,
Бо я чорнобрива.

— Мила моя, мила,
Дай же мені їсти.
Позволь, позволь, моя мила,
Коло тебе сісти.

— Ой ти був у полі,
А я була в місті,
Ой яка ж нам вража мати
Наварила їсти?

Єсть у мене капуста,
Сама б її їла,
А вже три дні і три ночі,
Як вона кипіла.

Ой хоч їж, хоч не їж,
Вчини мою волю,
Походи-но гайдука
Попередо мною.

Дурний мужичище
Та взяв постолище:
— Оха, гоя, мила моя,
Оце гайдучище.

— Дивіться-но, люди,
А що з цього буде?
Голодного мужика
Заставила гайдука.

Як доумівся чоловік,
Що жінці робити,
Запріг її в рало,
Почав боронити.

— Цоб, цабе, мила моя!
Цабе, мила, в ралі!
Гайда, гайда, моя мила,
Ще додому рано.

Випріг її з рала,
Запріг у борону:
— Цабе, цабе, моя мила,
Поїдем додому.

Випріг її з борони,
Запріг у коляску:
— Цабе, цабе, моя мила,
Поїдем до лясу.

Не багато будем брати,
Тільки штири снопці,
А за теє, моя мила,
Що ти любиш хлопці.

— Хоть і штири, хоть і п’ять,
То я всі повезу,
Як побачу хлопців бравих,
Штири гони побіжу.