Чий то ж ми плужок по горі оре?
Нашого пана господаренька.
Найстарший синок за плужком ходить,
Правов рученьков волики гонить,
Лівов рученьков за плужок держить.
Надойшли туди татуньо єго:
— Ори ж ми, синку, здрібонька ниву
Та й посіємо яру пшеницю.
Та вродиться нам пшеничне стебло,
Пшеничне стебло, пшеничне зерно.
Та й ізберемо женці молодці,
Та й ізіжнемо в дрібонькі сніпки,
Та й ізложимо в золоті кіпки,
Та й заїдемо шістьма волами,
Шістьма волами, трьома возами.
Та й заберемо ковані вози,
Та й заберемо, та й повеземо,
Та й повеземо на тихий Дунай,
На тихий Дунай, на крутий беріг.
Та й ізложимо на білий камінь,
Та й завершимо сив соколоньком.
Сив сокіл сидить в Дунай ся дивить,
В Дунай ся дивить, з рибков говорить:
— Ой рибко, рибко, я тебе йму
Свому паноньку на вечероньку,
На вечероньку свят-вечерову.