Українські народні пісні

ЧОРНА НЕДІЛЯ У СОРОЧИНЦЯХ
Українська народна пісня

А чи то чорна хмара та синєє небо вкриває,
Та синєє небо вкриває,
Навкруги облягає,
Снігом-завірюхою доріженьки у полі замітає,
Ой замітає та ой замітає!
А то ж з Миргорода, славного города,
Барабаш виїжджає,
Донців та черкесів за собою викликає:
«А нумо ж, черкеси й донці,
Славні молодці,
Нумо у Сорочинці у гості!
Нумо у гості гостювати,
Пристава визволяти
Та царські маніфести у народа одбирати,
Та ой одбирати!
Та маніфести одбирати,
Зачинщиків у кайдани кувати,
Щоб нам, чиновникам, по вік вічний панувати,
Ніякого нового закону не знати,
Народ у вічній темноті держати!»
Ой у суботу [у]вечорі
У Сорочинцях у дзвони задзвонили,
А в неділю рано козаки з Барабашем до волості приступили
Та й народу говорили:
«А нуте, сорочани, нашій силі покоряйтесь
Та на маніфести надії не покладайте,
Пристава випускайте,
Зачинщиків покірно оддайте
Та нуте поспішайте,
Та ой не гайтесь!»
«Ой Барабаше, Барабаше!
Ти й сам не питайся,
Сам не питайся,
Царському маніфесту покоряйся;
Нащо ж було й вам той новий закон ламати
Та наших людей безвинно та безсудно в тюрму забирати,
Та жінкам, та малим діткам жалю завдавати,
У народа волю одбирати!»
Ой як крикнув той Барабаш та на козацьку силу:
«Бийте ж тих сорочан та не жалійте,
Кіньми топчіть,
З рушниць стріляйте,
Рани й смерть завдавайте!
Покажемо їм, ворожим синам, як начальство не вважати
Та на маніфест надію покладати,
Та ще й пристава рештувати,
Землю й волю добувати!
Буде їм земля й воля —
Діткам та онукам нещасная доля,
Та ой нещасная доля!»
Та чи то ж вп’ять тая хмара яснеє сонце вкриває,
Молніями світила
Та громами й загриміла,
Чи то орда набігала,
Що колись дідів-прадідів у неволю заганяла,
Та била й рубала,
Лютій смерті предавала?
А то ж не чорная хмара яснеє небо вкрила
Та й не громом загриміла,
То й не орда набігала,
Що дідів-прадідів у неволю забирала —
Кинулись на сорочан донці й черкеси, підковами топтали
Й з рушниць стріляли
Та на вулицях доганяли,
На дворах та на левадах лютій смерті предавали,
Били, мордували,
Жалості не мали.
Ой у неділю увечір вп’ять тая завірюха закружила
Та доріженьки снігом крила,
А у сорочан жінки та батьки ще й малі діти
Дрібні сльозоньки проливають
Та мерців обмивають,
На столи покладають,
На столи покладають,
Барабаша проклинають:
«Ой Барабаше, Барабаше,
Лихо твоє й наше!
Що ти наших діток посиротив
Та й сам свою голову положив».
А у Миргороді, славному городі.
Та над Барабашевою хатою чорний ворон кряче,
А у хаті вдовиця-Барабашиха плаче:
«Ой Барабаше, муже-покойнику, Барабаше,
Лишенько наше,
Та, ой лишенько наше!
Було б тобі, Барабаш, з Миргорода не виїжджати
Та донців не викликати,
Та у народ не стріляти,
Рани й смерть завдавати!
Ой Барабаше, Барабаше,
Лихо твоє й наше —
Та, ой лишенько твоє й наше!»

Походження та примітки

ЧОРНА НЕДІЛЯ У СОРОЧИНЦЯХ.

Записано в липні 1906 р. видатним російським письменником В. Г. Короленком від кобзаря Михайла Кравченка. З рукописних матеріалів Інституту МФЕ АН УРСР.

Друкується за списком 1938 р., знятим з копії 1930 р., що зберігалася до Великої Вітчизняної війни у Великосорочинському історико-революційному музеї, Миргородського району, Полтавської обл.; вивірено текст і за так званим біловим списком В. Г. Короленка, який опубліковано в журн. «Україна», кн. 1—2, 1924, стор. 171—172.

Думу склав кобзар Михайло Кравченко, який був активним учасником революційного повстання селян с. Великі Сорочинці в грудні 1905 р. Кобзар Кравченко склав свій твір на підставі відомих йому фактів, творчо використавши традиційну поетичну форму народної думи.

В думі змальовано першу половину повстання — приїзд каральної експедиції на чолі з Барабашем. В. Г. Короленко, який близько знав багатьох учасників повстання, зокрема кобзаря Михайла Кравченка, рішуче виступив на захист селян-повстанців, видавши в 1907 р. книжку «Сорочинська трагедія».

Пристава визволяти — достовірний факт: волосний пристав і урядник с. Великі Сорочинці були заарештовані і посаджені в тюрму повсталими селянами.

Джерело

Тематичні розділи

  • Думи
  • Буржуазно-демократична революція 1905—1907 років