ЧОРНЯВАЯ МОЛОДИЧКА КИВАЛА НА МЕНЕ
Українська народна пісня
Чорнявая молодичка кивала на мене:
— Ходи, парень, ходи, бравий, гуляти до мене.
— Ой рад би я, молодице, до тебе ходити,
Та боюся чоловіка, щоб не вмалив віка.
— Ходи, парень, ходи, бравий, в обідню годину,
А я свого чоловіка пошлю по калину.
— Іди, старий, іди, сивий, у луг по калину;
Як не підеш по калину, я тебе покину.
— Треба іти.
Пішов старий, пішов сивий калини ламати,
А я нишком, попід стрішком та мерщій до хати.
— Проворний був.
Та й засіли з красним парнем рибоньки кушати,
Та й послали мале дитя батька зустрічати.
— Як дозорця.
Іде дитя, іде мале та в долоні плеще:
— Гуляй, гуляй, моя мамо, чортма батька єще.
— Дитя було!
А я ж тому та дитяті віроньки не ймала,
Відчиняла віконечко й сама виглядала.
Несе старий, несе сивий калинові віти:
— Ой де ж тепер, красний парень, мені тебе діти?
— Ускочила!
Взяла парня за рученьку, повела в кімнату,
Сама ж лягла на порозі, почала стогнати.
— Захворіла.
— Піди, старий, піди, сивий, та вколупни меду,
Ой щось мені тяжко-важко, й голови не зведу.
— Якби взяв ломаку!
Пішов старий, пішов сивий меду колупати,
Взяла парня за рученьку та й вивела з хати.
— Викрутилась!
— Іди, хлопче, іди, бравий, степом та ярами.
Як хто спита, куди ходив, скажеш: «За волами».
— Ще й навчила.