Шмаровіз мазав віз, поїхав в дорогу,
Молодую молодицю оставляє в дому.

Молодая молодиця собі розмислила,
Наварила варениці до сухого сира.

Наварила ковбаси й варениць до сира
І до теї вечероньки дяка запросила.

А зачав си шмаровіз з дороги вертати,
Взяв дяченька за рученьку — зачався вітати.

— Святий боже, святий кріпкий, а ти, дяче, звідкіль?
Чого ходиш на вечірки до моєї жінки?

Не попав він просто в двері, а в піч головою,
А свекруха, злая сука, його коцюбою.

А втікав же той дяченько без штири городи,
Зачепився в маковиннях — наробив всім шкоди.

Гарбузини, маковини... «Добрий вечір, люде!
Викупіть ми з того лиха: більш того не буде».

Зачеплявся дяк за плоти та й за перелази,
Гойнув його мужик ціпом щось зо штири рази.

Прилетів же наш дяченько до нової школи:
— Відчини ж мні, мила, двері, бо мі колька коле.

Положи, моя миленька, в білії пернати,
Знать, що будуть пироги мене розпирати.

Чужі жінки, чужі жінки — то здоров’я моє,
А як гойнув мужик ціпом — безголов’я моє.