Юж минули м’ясниченька в цілім селі тихо,
Гуслі, баси заніміли, музикантам лихо.

А неборак пан староста на груди захрипнув,
Лежит бідак у кочергах, ищи нич не хлипнув.

А свашенька покашлює, не вирве з ней слова,
Лем все сідат на припічку, болит єй голова.

Шкода, Боже, тих м’ясничок, — тихо собі мурчит, —
Нема палюнки в коморі, по брісі ї гурчит.

А дружбове посмутніли, хочеся їм спати,
Хто же буде за тя, дружбо, весіля тримати.

Дівчатонька посмутніли, минатся їх доля,
І солодкая надія, осінная їх воля.

Не журітся, дівчатонька, дівоцтво так, як тін,
Приде, приде і на вас час під зелену осін.

Ліпше в літі женитися, як в зимі студеній,
Ліпше босо поскакати по траві зеленій.

Зародит Бог пшеничку і просо, і вино,
Буде каша і пероги — добра то гостина.