Як любив я Катерину,
Знав її білу глину,
Носив їй я грошенята,
Купив їй я чоботята,
Носив сало, носив свічки,
Купив їй я черевички,
Косив жито ще й пшеницю,
Кукурудзу й сочевицю,
І ще я їй теля припер,
Ледве приніс, трохи не вмер.
А вона, ..., ізмінила
Та штирох разом полюбила:
Полюбила тільки свата,
Грицька, Федька ще й Кіндрата.
А тепер я кричать буду,
Та іще й гукати буду,
Та все на ту Катерину:
— Віддай, ..., білу глину.
Віддай мені грошенята,
Віддай мені чоботята,
Віддай сало, віддай й свічки,
Віддай, віддай черевички,
Віддай жито ще й пшеницю,
Кукурудзу й сочевицю,
Віддай мені й теля тепер,
Що я колись приніс, трохи не вмер.