ЧУМАЦЬКІ ПІСНІ

Список чумацьких пісень:  · 1 · 2 · 3 ·

Неповторним колоритом відзначаються чумацькі пісні. Своїм походженням, як і козацькі, вони сягають у далекі часи. Чумацький промисел відомий здавна, десь із XV ст., хоча розквіт його припадає на XVIII - першу половину XIX ст. Чумаки торгували переважно рибою та сіллю, по які їздили на волах до берегів Чорного та Азовського морів і на Дон. На південь переправляли вони на своїх мажах хліб, солонину, шкіру, мед, віск, тютюн та інші товари. Пізніше чумаками стали називати і візників, що наймалися перевозити на далекі відстані товари. Чумакуванням займалися різні верстви населення, але найбільше воно було поширене серед козаків та селян.

Пісні дають багатющий пізнавальний матеріал щодо соціальної і психологічної характеристики самого чумацтва, особливостей його промислу. Деякими своїми мотивами вони перегукуються з козацькими - в тій мірі, в якій виявляється схожість мандрівного життя козака й чумака (відірваність від домівки, труднощі й тривоги походу чи далекої дороги, згуртованість тощо). До того ж чумаки мали постійні зв’язки з запорозькими і донськими козаками. Запорожці проводили валки через небезпечні місця, захищаючи від татар і розбійників, у Великому Лузі в козацьких поселеннях чумаки з волами часто знаходили взимку притулок, рятуючись від негоди й голоду. В чумацьких піснях багато самобутнього і в ідейно-тематичному змісті, і в поетичній образності. Вони завжди несуть на собі виразний відбиток тих обставин, за яких виникали, розкриваючи специфіку чумацького побуту навіть у деталях. Так, наприклад, тільки в чумацьких піснях поряд з традиційним постійним епітетом біла ручка зустрічається ручка-смоляночка, смоляна ручка; від розбійників чумаки відбиваються ваговими дрюками, під голови кладуть кленчасту важницю, у них мальовані вози, мережані ярма, тернові занози; чумакові, що помер у дорозі, роблять домовину з рогожі, яму копають притикою або сокирою, поминають кулішем, чабаком і т. д.

Розважливо-спокійно ллється пісенна розповідь про збори в дорогу. Чумаки "покупили собі вози нові, поробили ярма кленові, поробили занози дубові...". І ось чумацька валка в дорозі:

Звичайними, "буденними" словами створюється зрима картина, навіть чути оте рипіння і бряжчання завдяки багатому звукопису - алітерації на "р".

Така мальовничість зображення взагалі властива для чумацьких пісень. У більшості творів вона поєднується з драматизмом ситуацій, в які потрапляє чумак: "вражі бусурмени" позаймали волів; несподівано напала орда - "порубала, посікла і у полон зайняла"; перекинулись мажі з сіллю; застала в степу "зима - лихая година"; похворіли воли - і чумак відстає від валки; нещасний випадок - "сіль голову розбила"; хвороба, смерть у дорозі і т. д.

Пісні про сутички чумаків з охочими до легкої наживи розбійниками ("здобишниками", "комишниками") відзначаються героїчними мотивами. В них відчутні елементи епічного зображення. Відважні чумаки, взявши до рук "ваговії дрюки", перемагають численну розбійницьку ватагу ("що їх сорок, сорок ще й чотири нас десяти не побили"). Чумацький отаман іноді виступає невразливим богатирем, "характерником" - срібний спис тільки згинається, вдарившись об його груди.

Особливим драматизмом перейняті численні пісні про смерть чумака в дорозі. Емоційною наснаженістю з ними можуть зрівнятися хіба що пісні про горе чайки, дітей якої чумаки поварили в каші.

Незважаючи на труднощі й злигодні далеких доріг, чумакування приваблювало багатьох відчуттям волі, незалежності. Для декого це був спосіб уникнути солдатчини чи панщини:

Ой так мені лучче жити: На панщину не ходити, Подушного не платити...

Чимало пісень свідчить, що селянина примушували чумакувати бідність, непосильні податки:

Не ходили б ми по тих дорогах, Якби було чим оплатиться.

Історично правдиво відобразилося в піснях класове розшарування чумацтва. Серед чумаків були бідні й заможні, наймити і власники, що користувалися чужою працею. Про долю чумака-наймита, який виріс, "чужії вози мажучи та чужії воли пасучи", є немало пісень.

Чумацький промисел сприяв посиленню лихварського прошарку, розвитку капіталістичних відносин. Нещастя в дорозі, падіж худоби спричинялися до розорення чумака, який ходив па своїх волах. "Що в Крим ішли із волами, назад - з батіжками", "за плечима торбина, ще й латана свитина" - такий сумний кінець мандрівки, на яку покладалося стільки надій. Грабували чумака пани й орендарі, забираючи його загорьоване майно за несплату податків, за борги. "Ти

будеш хури набирати, а я буду гроші забирати",- таку плату за годівлю худоби вимагає багач від чумака, якого застала в дорозі зима. Поширений образ хитрої шинкарки, яка "на сто рублів боргувала, а тисячу приписала,- сірі воли даром взяла".

За буйною веселістю розгульних чумацьких пісень часто приховується горе - чумак іде в корчму "з журби ледве живий". Втративши все, він не впадає у відчай, сподівається на краще, хоч лишається йому тільки одне - іти в найми до багача: "буду чужі воли гнати, бо хочу чумакувати".

З пісень постає образ чумака як людини мужньої, витривалої, стійкої, вірної товариству, життєлюбної.

Опитування - Найкраща українська народна пісня