Українські народні пісні

Ансамблі сопілок (особливості інструментування)

З історії виникнення сопілки відомо, що прототипи подібних лабіальних інструментів з ігровими отворами існували ще в кам’яному віці і не тільки скажімо в Європі. Де тільки були умови для виготовлення, а саме: відповідний матеріал та культурні потреби, такий інструмент міг виникнути. Отже подібні інструменти були відомі в усьому світі, тільки мали звісно іншу назву та якісь відмінності.

З часів виникнення українського етносу сопілка, як і інші духові народні інструменти набула широкого розповсюдження, бо мала приємний тембр звучання, досить широкий діапазон та простоту виготовлення. Сучасна сопілка на відміну від прадавньої має хроматичний звукоряд з темперованим строєм. В більшості використовується як традиційний ансамблевий інструмент, а таке явище як однорідні ансамблі сопілок (дуети, тріо, квартети, квінтети і т. д.) виникло у другій половині XX ст.

Специфіка аранжування та інструментування для ансамблю сопілок, як і для інших однорідних інструментальних ансамблів полягає в усвідомленні певних обмежень та доброму знанні природи інструментів, їх можливостей і недоліків.

Сопілка – інструмент транспонуючий (звучить октавою вище від запису). В динамічному відношенні її хроматичний звукоряд хоча й має обсяг у дві з половиною октави, проте, починаючи з низу до самого крайнього верхнього тону сила звучання поступово зростає. Тобто в нижньому регістрі сопілка звучить приємно, але не голосно, а в крайньому верхньому пронизливо. Це пояснюється тим, що весь звукоряд сопілок за межами великої септими береться шляхом обертонового передування. Зрозуміло, що неможливо взяти інтервал на (legato) з нижчого регістру у вищий, минувши перехідний обертон. Хоча існують і деякі варіанти альтернативних аплікатур. Таку природну особливість треба враховувати при інструментуванні для сопілок взагалі. Цілком природно слабкий динамічно нижній регістр сопілок сопрано при потребі підсилювати унісонами альтів або тенорів, але тут виникає проблема якості унісонів взагалі. Якщо октавний унісон допускає невеликі розбіжності, то реальний унісон вимагає високої точності інтонування і не тільки унісон. Однаково неприємно звучать неточно інтоновані чисті інтервали кварти і квінти, особливо у верхніх регістрах. Тому склад ансамблю сопілок повинен мати добру технічну підготовку, а керівник повинен логічно розподілити функції кожного ансамбліста в залежності від його рівня майстерності.

Дуже важливою є безумовно і якість інструментів. Сама методика виготовлення сопілок теж передбачає їх застосування чи то як сольних, чи як для однорідного або мішаного складу. Тому й існують досить значні розбіжності в діаметрі, мензурі та виготовленні голосника інструмента.

При інструментуванні для ансамблів сопілок слід вважати на ще одну теситурну особливість: оскільки сопілки звучать в межах 1—4 октав, то у верхніх регістрах часто виникають субтони. Вони проявляються ймовірно як різниця високих частот коливання при поєднанні тих чи інших інтервалів. Субтони є по суті резонансом нижніх гармонік.(Це до речі дуже цікава тема, але про неї окрема розмова ). Так ось: при поєднанні інтервалів у тісному розташуванні за умови точної інтонації може проявлятися субтон, який є гармонікою того чи іншого тону. Зрозуміло, що він звучить в малій і навіть у великій октаві. Але коли інтонація не точна, то він швидко переходить в інший зовсім далекий тон. Це може зіпсувати інтервал або акорд. Тому по можливості бажано уникати інтервалів та акордів у тісному розташуванні стосовно високого регістру. Чим вищий регістр, тим ширший інтервал, але по ситуації. Бувають моменти, коли навмисне робляться такі розташування для досягнення певного ефекту. Все індивідуально і відносно в творчості. Хоча на мою думку, музика повинна звучати приємно, бо вона, як вважали ще в античні часи, є віддзеркаленням божого (космічного ) порядку, який є універсальним для всього всесвіту. Особливо важливими є такі виражальні засоби як штрихи, темброві, динамічні відтінки, темпо-ритм, фразування. Від цього залежить виразність та рельєфність музичної мови.

Однією з умов якісного інструментування для ансамблю сопілок є й бездоганне володіння аранжувальником всіма інструментами від басу до пікколо. А коли партитура написана технічно вдало і художньо цікаво, то добре вишколений ансамбль справляє приємне враження на слухачів.

На мою думку головне — не забувати, що сопілка є все ж українським народним інструментом. Тому не варто надміру захоплюватись наслідуванням інших музичних традицій, а розвивати свою, вдумливо і на високому рівні. Зберігати культурні надбання, що дійшли до нас через віки.

Ансамблі сопілок займають хоча й не велике, але достойне місце в різнобарвній палітрі інструментальної народної музики.