Українські народні пісні

Настройка бандур

Варіанти корегування строю бандур з механізмом альтерації та проблеми регулювання

Відмінність корегування строю бандур без механізму та з механізмом альтерації полягає насамперед у тому, що бандура без механізму має стабільний тиск струн на корпус та раму інструмента.

Тоді як бандура з механізмом альтерації при змінах тональності (притисканнях та вкорочуваннях робочої довжини струн) зазнає змін в навантаженні на раму й корпус інструмента. Відбувається збільшення або навпаки його зменшення, а отже в деяких варіантах досить помітне порушення точності загального строю інструмента. Щоб перевірити існування такої проблеми досить настроїти бандуру в тональності (До мінор) натуральний. Потім звернемо увагу наприклад на точність інтонації тону (Ре – 1 октави) при перестройці інструмента в тональність (Ля мажор) натуральний. Помітимо, що тон (Ре – 1 октави) занижений на 5 – 10 (сent) а це вже досить значна неточність, яка відчувається слухом.

Можна дійти висновку, що бандура з механізмом альтерації взагалі не дає точного строю крім тональності (До мінор), в якій всі важелі вимкнені й жодна рамка не притискає струни. Менше порушення строю при перемиканнях важелів (змінах тональності) на бандурі конструкції В. Герасименка, де притискання струн відбувається не просто однією рамкою, а на металевий поріжок. Зрозуміло, що в цьому варіанті струна притискається не так сильно, але ефективно, бо з двох сторін (одна сторона власне рамкою, а друга поріжком). Сама ж рама «Львів’янки» має більшу кількість упорів. Проте проблема порушення загального строю при перестроюванні в різні тональності все ж існує.

Біда в тому, що кожне так би мовити ВДОСКОНАЛЕННЯ вже досконалого інструмента часто призводить до якихось втрат: чи то надмірна фонація, чи надмірна вага, що призводить власне й до погіршання акустичних даних, а то й взагалі до таких змін, що можуть негативно вплинути не тільки на його природу, а й на призначення інструмента. Тоді чи є сенс таких вдосконалень?

Безумовно бандура повинна була мати певні акустичні та конструктивні вдосконалення, бо вона ще є інструментом, який не зовсім стабілізувався як скажімо скрипка чи гітара. Головне щоб ці вдосконалення не суперечили його природі.

В конструкції кожного інструмента є багато компромісів і бандура – не виключення. Тому спробую поділитись власними спостереженнями, які я робив на протязі багатьох років, граючи на цьому інструменті.

На стабільність строю бандури досить помітно впливають такі фактори як атмосферний тиск, температура середовища, відносна вологість. Загальний стрій зазнає незначних змін навіть коли інструмент потримати деякий час в руках. Тому все має враховуватись.

Але мова зараз піде про схеми корегування строю бандури з механізмом альтерації у варіанті «Львів’янки» конструкції В. Герасименка. У випадку коли інструмент довго не настроювався і є значні порушення загального строю в бік завищення або заниження, то строїти доводиться 2—3 рази аж поки інструмент не релаксує на певну висоту особливо у випадку зависокого загального строю. Тому, що дерево реагує на повороти ключа та зміни тиску струн не відразу, а поступово.

Пропоную схему корегування строю бандури в декілька етапів:

  • Настроїти інструмент на піднятих рамках (всі струни вільні),починаючи зі струни (d) вниз до струни (C) на грифі інструмента. Далі з верхнього ряду мала-перша октава з тюнером, далі вгору октавами на слух. Потім у тому ж порядку основний нижній ряд. Приструнки строяться завжди з нижнього регістру до верхнього тому, що весь час відбувається якась незначна деформація, яка вливає на всю систему. Навіть такі незначні зміни досить відчутні на струнах з короткою робочою довжиною, бо вони мають набагато меншу масу ніж струни в малій чи великій октаві. Тому й корегується стрій завжди з нижнього до верхнього регістру.
  • Включити важелі А, Е, Н, F#. (Це робиться для того, щоб виникло додаткове навантаження на корпус, а з боку корпуса так би мовити запас протидії). Потім робиться настроювання всіх відкритих струн починаючи з верхнього ряду і обов’язково з нижнього регістру до верхнього. Мала — перша октава з тюнером, а далі на слух октавами: Ges, Ces, Des. (вр) G, C, D. (нр).
  • Далі вимикаються всі важелі в До – мінор і вмикаються важелі: С#, G#, D#. Робиться корегування строю верхнього й нижнього ряду також з нижнього регістру до верхнього в такий же спосіб: D, E, G, A. (вр) Es, F, As, B. (нр) Нарешті бандуру можна перестроїти в бажану тональність – роботу завершено. Незначні неточності строю вже майже не помітні на слух.

Така схема настроювання бандури прийнятна лише за тієї умови, що інструмент має якісні струни а механізм альтерації точно і правильно відрегульовано. Хоча стабільність строю теж залежить і від того, як часто доводиться перемикати важелі, змінюючи тональність.

Регулювання механізму альтерації бандури

За умови, що інструмент якісний, добре настроєний в тональності До мінор натуральний (всі важелі виключені) можна приступити до процедури регулювання. Регулюємо кожен важіль окремо по квінтовому колу: As, Es, B, Fis, Cis, Gis, Dis. Принцип роботи кожного важеля полягає в тому, що рамки повинні притискати струни в потрібному місті і з відповідною силою, даючи зміну висоти на 0,5 тону вгору на верхньому та нижньому ряді у всіх регістрах приструнків.

Чи не найважливішим моментом є правильне розташування самого підструнника відносно положення рамок механізму. Бувають випадки коли робоча довжина струни відносно відрізку, що перетискає рамка, завелика і під час перемикання струни (особливо верхнього регістру) не витримують сили притискання і часто обриваються. Якщо довжину відсіченої рамкою струни поділити на її робочу довжину повинне бути число 0.06. не менше.

На львів’янці відкрита струна при найбільшій амплітуді не повинна торкатися поріжка, на який вона притискається.

Зрозуміло що всі опори струни повинні бути без дефектів, а товщина і маса струни від опори до опори повинна бути сталою. Тому навивку робочої довжини струн бажано не знімати. Краще частково втратити в силі звучання, ніж мати проблеми зі строєм. Справа в тому, що всі гармоніки вібруючої струни (окрім першої та октавної) вже самі по собі не зовсім співпадають з тонами рівномірної темперації, а коли ще й порушити рівномірність в масі струни, знявши з одного боку частину навивки то це може призвести до такого ефекту, що навіть відкриту струну неможливо буде точно настроїти ні з тюнером, ні на слух.

Пам’ятаючи про проблеми з деформацією корпусу бандури при роботі механізму, треба налагодити функції рамок таким чином, щоб сила притискання була невеликою, але достатньою для якісного звучання струни

без призвуків та забезпечувала точну інтонацію. Чим більше притискання, тим вищий тон і навпаки. На «Львів’янці» положення рамок доволі зручно регулюється спеціальною викруткою. Поворот вправо – рамка опускається глибше а тон вище, і навпаки поворот вліво — рамка вище і тон занижується.

На бандурі чернігівського типу рамки опускаються на сталу глибину, а силу притискання регулюють висотою положення самої опори. Вище опора – тон підвищується, нижче опора – тон занижується.

Недоліком чернігівських бандур є й те, що струни притискаються рамками тільки зверху і вимагають більшої сили притискання для забезпечення якості звучання без призвуків. Сам механізм доволі масивний і не зручний в ремонті, до того ж дуже уповільнює роботу й процедура постійного підстроювання струни після підняття чи опускання опори, а у верхньому ряді при маніпуляціях з опорами доводиться навіть знімати з них струну.

Важливим є також безшумність та легкість функціонування всіх важелів і передатків механізму. Для цього треба ідеально налагодити всі його функції. Всі деталі повинні бути добре припасовані. Рамки повинні легко, але щільно опускатися на струни, не даючи ніяких призвуків та скрипу.

Взагалі у справі регулювання існує безліч тонкощів, які безумовно впливають на якість строю та всіх функцій механізму альтерації. Багато залежить і від акустичних особливостей самого інструмента, якості струн і нарешті від досвіду настроювача – регулювальника. А робота в цій галузі теж вимагає наявності гострого слуху, постійної практики і вдосконалення.