Українські народні пісні

Басоля

Історична довідка

«Басоля» походить від слова бас, басок — українська назва баса. Потреба у створенні басолі виникла в народній виконавській практиці тоді, коли виникла троїста музика. Вона в цьому ансамблі була і залишається суто ансамблевим інструментом. На ній виконують виключно партію баса.

Всі відомі нам басолі, а також їх зарисовки, зроблені на Україні та в Білорусії, зовнішнім виглядом і структурою нагадують віолончель. Відзначимо побіжно, що назва «віолончель» походить від віолоне (контрабасової віоли), власне, «маленька віолона», що відповідає українській назві басок, тобто басоля. Немає сумніву, що саме віолончель послужила зразком для виготовлення української басолі, яка в свій час використовувалась для басового супроводу в малих інструментальних ансамблях. Лише згодом, коли були виготовлені перші віолончелі всесвітньо відомими музичними майстрами Аматі, Гаспаро де Сало, Маджіні і особливо Страдіваріусом, який установив форму і розміри класичного зразка віолончелі, вона поступово перетворюється на сольний (концертний) інструмент. Гучний, соковитий звук віолончелі, звучне і чітке піццікато, бездоганні флажолети, застосування різноманітних штрихів, широкий діапазон — все це привертало увагу виконавців і слухачів. Тепер віолончель, як і скрипка, вважається сольним, ансамблевим та оркестровим інструментом.

Як і коли віолончель потрапила на Україну? Наведемо деякі факти. Перші віолончелі на заході виготовлені десь у другій половині XVI чи на початку XVII ст. Згадка про басову віолу на Україні відома з кінця першої половини XVII ст. Очевидно, поряд з торбаном з Західної Європи козаки завезли на Січ не лише скрипку, а й віолу (басовий інструмент типу віолончелі), тромбон та інші інструменти, з яких утворювали навіть невеличкі оркестри. Такий оркестр, наприклад, грав на весіллі сина гетьмана Богдана Хмельницького Тимоша. В документах, датованих 1650—1653 рр., повідомляється: «П. Тиміш післав свою музику: про органіста, 3 скрипників, віоліста і пузаніста (велика труба, бас). Грали йому по-польськи (слід розуміти «своє», українське), як тоді розвеселивсь і велів іти в танець козакам...» 1

Басоля прищепилася в музичному побуті українського народу, стала складовою частиною його інструментарію. Виготовляють басолю здебільшого самі музиканти-виконавці або народні майстри. Такі інструменти називають, як і скрипки, саморобними.

Саме така басоля зберігається в колекції українських народних музичних інструментів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. На відміну від чотириструнних басоль ця — триструнна. Грали на ній лукоподібним смичком. Нагадаємо, що серед різних типів гудків був і гудище (басовий гудок). Він мав три струни, і на ньому, як на басолі, грали лукоподібним смичком. Правда, гудище мав іншу, ніж басоля, форму, звук його був гугнявим, мало приємним для вуха. Очевидно, цю негативну властивість врахували пізніші музичні майстри, бо згадана басоля має приємний тембр звука. Треба думати, що зміна конструкції і форми інструмента позитивно вплинула на його звучання. Тому басоля і створена на зразок віолончелі. Але тримання басолі цього зразка, принцип гри на ній, кількість струн, їх настройку та лукоподібний смичок безперечно перенесено з басового гудка. Таким чином, є підстави вважати триструнну басолю модернізованим басовим гудком.

Басоля використовується тільки в троїстій музиці. Про це згадується і в народних піснях, наприклад:

На вулиці скрипка грає,
Бас гуде, вимовляє.

Замість басолі іноді в складі троїстої музики використовують звичайну віолончель або контрабас.

Опис та характеристика

Зовні басоля — це досить велика скрипка. На відміну від віолончелі басолю виконавець під час гри не опирає об підлогу спеціальною ніжкою, а тримає між колінами; переносить за спиною, тримаючи за спеціальний ремінь. На деяких басолях грають не смичком, а щипком. В них іноді на верхню деку під підгрифом наклеюють шматок скла, а в підгриф вкручують загострений металевий гвинт, щоб він ледь-ледь торкався скла. Коли щипати струни, то утворюється своєрідне безнастанне звучання квінти, підсилене дзеленчанням об скло металевого гвинта. Так грає на своїй басолі І. Москаленко з с. Савинець Миргородського району Полтавської області.

В саморобних басолях розміри окремих частин виготовлялися «на око». Зрозуміло, що такий інструмент не укладається в єдиний стандарт за розміром. Наприклад, розміри басолі колгоспника Москаленка такі: довжина з грифом і головкою 108 сантиметрів, довжина корпуса — 86, його глибина — 13, ширина дек угорі 34, а знизу — 40, ширина середини 23 сантиметри.

Найбільш розповсюджені басолі віолончельного типу. На них чотири настроєних по квінтах струни.

Діапазон — від до великої октави до мі другої октави, звукоряд — хроматичний (приклад 57).

Звукоряд басолі
Звукоряд басолі

Тепер в народних інструментальних ансамблях, особливо в західних областях України, замість басолі використовується контрабас або «бугай».

Басоля
Басоля
Звукоряд басолі
Звукоряд басолі

Звукоряд — хроматичний.

Походження та примітки

1 М. Грушевський, Історія України-Русі, т. IX, ДВУ, 1928, стор. 479.

Дивіться також