Українські народні пісні

Бубон

Історична довідка

Бубни — загальна назва староруських мембранних ударних інструментів. Виникли вони ще в той час, коли головним способом добування їжі для людини було мисливство. М’ясо убитих звірів і тварин було їжею, а шкіра — одягом. Обробляючи шкіру, первісні мисливці натягували її на спеціальні пристосування або на звичайний пень дерева. Можливо й випадково трапилось так, що людина натягнула шкіру на дуплисте дерево. Доторкнувшись до сухої шкіри рукою, вона почула виразний протяжний звук, який істотно відрізнявся від короткого і сухого звуку, утворюваного ударами палиці в дуплисте дерево. Ця якісна різниця в звучанні була зафіксована. Зважаючи на велике значення ударних інструментів у житті первісних людей, натягнена на дуплисте дерево суха шкіра стала прототипом мембранних ударних інструментів. Воно й зрозуміло: адже легкий обідок з дерева, обтягнений сухою шкірою, куди зручніший для користування, ніж важка колода.

Перші відомості про бубни на Русі відносяться до XI ст., хоч вони вже давно були у слов’янських народів взагалі і східних слов’ян зокрема. В «Повести временных лет» під 1074 р. читаємо: «Рече единь от бесов... взьмете сопели, бубны (курсив наш. — А. Г.) и гусли и оударяйте, от ны Исакии спляшет...» 1 Йдеться про ті бубни, які були в ужитку не в скоморохів, як про це пише Фіндейзен, а в простого народу. Вони використовувалися в ансамблях, що складалися з духових інструментів — сопе́лів. Зовсім не збереглося ні опису, ні зарисовок стародавніх бубнів. Як вважає Фіндейзен, можливо, бубни скоморохів мали вже структуру і форму сучасних інструментів. Проте ця думка вченого викликає заперечення. Адже на фресках Софійського собору невідомий художник не зобразив бубніста. Там зафіксовано лише виконавця на тарілках. Цей ансамбль, як видно на картині, виконує музику до танців; у складі його бубон був необхідним (кілька скоморохів танцюють).

Скоморохи були лицедіями-професіоналами. Намагаючись привернути увагу до своїх видовищ не лише трудового народу, а й панівного класу, вони створювали інструментальні ансамблі в основному з струнних та духових інструментів. Ударні ж, різновидностей яких на той час було чимало, особливо у війську, використовували меншою мірою, а в ансамблях застосовувались лише бубни. Власне, бубни, як і інші різновиди ударних інструментів, широко застосовувались і розвивалися протягом століть у війську. За традицією вони входили також у полкову музику пізніших часів. Серед архівних матеріалів Запорізької Січі кінця XVII ст. зустрічається згадка про бубни, як необхідну приналежність війська. Ось вона: «...За присылку в Сечь провианта и клейнодов («знамен и бубен») (курсив наш. — А. Г.) 1698 года...» 2

Найширше побутували бубни серед трудового люду. Бубон був невід’ємною складовою частиною народних інструментальних ансамблів, які виконували в основному музику до танців. Це знайшло відображення в народних піснях і старовинних колядках:

Для козуні в бубни, бубни,
Для сірої в скрипки грають,
Ще й у дзвони дзвонять 3.

«Коза» — це одне з найпоширеніших народних видовищ, яке виконували народні лицедії під Новий рік. Складовою частиною видовища були танці в супроводі інструментального ансамблю, до складу якого входив і бубон. Бубни український народ використовував під час сімейних свят і під час походів:

Ой на дворі бубни грають
Та до сіней закликають,
А з сіней та до хати,
Де молодій сідати.

Або:

Уже славні товариші запорожці
На кониках вигравають,
Шабельками блискають,
У бубни вдаряють 4.

Бубни у війську широко використовувались ще в древній Русі. Фіндейзен наводить записи Троїцького літопису від 1216 р.: «Бяше бо у князя Юрья стягов 13, а трубов и бубнов 60 молвяхуть бо и про Ярослава стягов у него 17, а трубов и бубнов 40».

Згадуються бубни як приналежність війська до XV ст. В літературі про Запорізьке Військо частіше згадуються вже тулумбаси, або литаври. Звичайно, поряд з тулумбасами використовувались і бубни.

В наш час цей інструмент носить в народі подвійну назву: бубон, або решітко.

Опис та характеристика

Бубон (решітко)
Бубон (решітко)

Це круглий, тонкий дерев’яний обруч (обичайка), діаметр якого іноді досягає 50 сантиметрів. На ньому натягнута шкіра. Знизу обичайка навхрест перетягнена жильними струнами або просто дротинами, на які навішують дзвіночки. В спеціальні прорізи вмонтовуються по два металеві брязкальця, які формою нагадують мініатюрні тарілочки від барабана. Чим більше їх вмонтовано, тим краще. Бувають бубни і без брязкалець. Б’ють у шкіру бубна невеличкою дерев’яною колотушкою. Брязкальця дзвенять і від ударів долонею по обичайці. В міру потреби виконавець використовує звук шкіри бубна та брязкалець одночасно. Основне завдання бубна в інструментальному ансамблі — утримувати темп і надавати відповідного колориту його звучанню. Використовується бубон переважно при виконанні танцювальної музики та похідних маршів.

Серед бубністів зустрічаємо чудових імпровізаторів, як Павло Дубровенко — артист оркестру українських народних інструментів Державного українського народного хору. Талановитий народний виконавець на бубні не тільки відбиває ритм мелодії, а й прикрашає її виклад то несподіваним, але доречним, акцентом, то дзвіночками бубна, то ударом ліктя, то проведенням великого пальця по натягнутій шкірі. Все тут настільки природно, оригінально, свіжо, що бубніст, як це не дивно, завжди є центром уваги слухачів. Це ще один доказ того, що нема другорядних інструментів, а бувають другорядні виконавці.

Походження та примітки

1 Цит. за кн. М. Финдейзен, Очерки по истории музыки в России, т. І, вып. 2, М. — Л., 1928, стор. 223.

2 «Киевская старина», т. XV, К., 1886, стор. 525.

3 Фонди Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського (далі скорочено — ІМФЕ), ф. 6—4, од. зб. 179, № 17.

4 Цит. за рефератом Г. Хоткевича «Украинские народные музыкальные инструменты» (рукопис).

Дивіться також