Українські народні пісні

Ліра

Ліра. 1 — троник, 2 — корба, 3 — валок (вісь іде всередину ліри, на ній крутиться колесо-смичок), 4 — дзядик, 5 — байор (півгриф), 6 — колесо, 7 — підставка (кобилка) до мелодії, 8 — дві підставки: до тенора і байорка, 9 — брумар, 10 — клавіатура, 11 — клавіші, 12 — нити (півклавіші), 13 — дека, 14 — кибіт, 15 — налубок, 16 — шия, 17 — кілки, 18 — мелодія (струна), 19 — тенор (струна), 20 — байорок (струна), 21 — фартух
Ліра. 1 — троник, 2 — корба, 3 — валок (вісь іде всередину ліри, на ній крутиться колесо-смичок), 4 — дзядик, 5 — байор (півгриф), 6 — колесо, 7 — підставка (кобилка) до мелодії, 8 — дві підставки: до тенора і байорка, 9 — брумар, 10 — клавіатура, 11 — клавіші, 12 — нити (півклавіші), 13 — дека, 14 — кибіт, 15 — налубок, 16 — шия, 17 — кілки, 18 — мелодія (струна), 19 — тенор (струна), 20 — байорок (струна), 21 — фартух

Історична довідка

В свій час під назвою «ліра» існувало кілька струнних інструментів, різних структурою, принципами звукодобування, тембром тощо. Найбільш відомі серед них чотири типи ліри. Перший — це старогрецька ліра, яка зовнішнім виглядом нагадувала кіфару. Зображення її стало емблемою музики. На відміну від інших типів лір вона є струнним щипковим інструментом, який колись був розповсюджений на Близькому Сході, в Греції та Римі. Класичний зразок цієї ліри мав сім струн, які приводили в коливання пальцями або плектром.

Другий тип ліри — однострунний смичковий інструмент грушовидної форми, що певною мірою нагадує древньослов’янський гудок. Розповсюджений він був серед народів Західної Європи. Відомості про нього можна знайти в літературі про культуру VIII — IX ст. Виходячи з того, що перші зображення однострунної ліри відносяться до XIII ст., можна думати, що вона досить довгий час побутувала в Європі.

Третій тип ліри — також струнний смичковий інструмент, який своєю формою наближається до скрипки. На відміну від другого типу цей інструмент багатострунний. Розповсюджений був серед європейських народів у XV — XVIII ст. В той час існувала сім’я лір: тенорова, відома під назвою «ліра да браччо», яка мала п’ять надгрифних струн і дві бурдонні (басові, розташовані поза грифом, під час гри весь час звучать), басова, відома під назвою «ліра да гамба», яка мала дев’ять — дванадцять струн надгрифних та дві бурдонних, і контрабасова, відома під назвою «ліроне перфетто» або «архівіола ді ліра» з дванадцятьма або чотирнадцятьма надгрифними струнами і двома бурдонними. На грифі деяких з них робили ладки-поріжки.

Нарешті, четвертий тип — колісна ліра, поширена в багатьох народів світу. На Україні її ще називають риля або реля. Історія розвитку і поширення цього типу ліри в Європі надзвичайно цікава. Вже в X — XII ст. вона відігравала велику роль в музичному житті багатьох народів нашого континенту. Її форма, структура, принципи гри на ній та звукоутворення були такими ж, як і на українській лірі. Вона в той час мала вісім клавішів і називалась «органіструм».

Після XV ст. колісна ліра занепадає разом з мистецтвом лірників, власне, витісняється грою на досконаліших інструментах, переважно смичкових лірах, але зберігалася серед трудового народу. В руках народних виконавців вона не лише продовжувала своє існування, а й трохи удосконалювалась. Основна суть цього удосконалення зводилась до збільшення кількості клавішів.

Спливло багато часу. І раптом у XVIII ст. знову пожвавлюється інтерес до цього простого за структурою і принципом гри інструмента. Мистецтво лірників привертає увагу французьких музикантів. Над її удосконаленням працюють багато видатних майстрів — Батон старший, П’єр і Жан Луве, Делон, Ламбер, Нансі, Барк та ін. Основну увагу вони звернули знов таки на удосконалення клавіатури, розширення і хроматизацію звукоряду. Так, у XVIII ст. відома ліра з діапазоном до двох октав і хроматичним звукорядом. З’являються виконавці-віртуози, які з успіхом виступали у відкритих концертах. Серед них назвемо Лароза, Жано, Батона, Шадевілья, Готтетера. Композитори, зокрема Гайдн, писали для ліри концерти, сонати, дуети тощо.

Тепер цей інструмент в Європі, в тому числі у Франції, знову майже забутий. Але розвиток і удосконалення ліри, як це не дивно, продовжується і в наш час, тільки вже не у Франції, а в Білорусії та на Україні.

Відомості про те, коли ліра потрапила на Україну, в Білорусію і Росію, де й стала національним інструментом, суперечливі. Чимало джерел, а також і довідкова література останніх років 1, повідомляють, що ліра в середині X ст. була розповсюджена в усіх країнах Європи, а отже, і на Україні, в Білорусії й Росії. Інші дослідники вважають, що ліра з’явилась у нас десь у XVII ст. 2 Не заглиблюючись у це питання 3, відзначимо, що ліра на Україні завжди була супутницею бандури, а лірниками — старці, незрячі чоловіки. Їх репертуар майже повністю збігався з репертуаром бандуристів, за винятком кантів, яких кобзарі не співали. Лірники грали соло, супроводжували свій спів, а іноді й цілий вокальний ансамбль старців. Зарисовку такого ансамблю зробив відомий художник В. Є. Маковський, назвавши її «Сліпі старці на ярмарку». До складу цього незвичного для нас ансамблю входило сім співаків та один лірник. Виконували вони переважно канти і псалми — моралізаторські твори, які збереглися в репертуарі лірників аж до XX ст. Їх записав відомий український фольклорист П. Демуцький і видав 1903 р. під назвою «Ліра та її мотиви».

Канти, як відомо, виникли у міському побуті наприкінці XVI і на початку XVII ст. Авторами їх були переважно учителі співу та учні братських шкіл. Учились грати на лірах у старших, яких називали благочинними. На Україні відомі цехи-школи, на чолі яких стояли вибрані старці («королі старців»). Серед них були й такі, що здобули собі гучну славу як здібні виконавці і вчителі.

Ліра в порівнянні з бандурою не користувалась великою популярністю. Її вважали примітивним інструментом старців. У текстах народних пісень ліра і лірники зображуються дещо в гумористичному плані. Про лірника устами жінки говориться таке:

Ой коли б я була знала,
Та за лірника пішла,
Лірник грає і співає,
А я б ліру несла 4.

Або:

Ой, боже мій, ой, боже мій,
Переросла міру.
Якби мене той узяв,
Що грає на ліру 5.

В цих рядках — глузування над лірником-старцем. Насправді жебрацьке життя лірників ніколи не приваблювало жінок.

Можливо, таке скептичне ставлення народу до мистецтва лірників пояснюється саме тим, що вони співали набридливі моралізаторські твори, часто не народного походження. Так, П. Демуцький від лірника Редька Слюсаря з с. Якишівці Таращанського повіту Київської губернії записав канти «Страстям Христовим», «Ти мой бог, Ісусе», «Многомилостиві», «Дивна твоя тайна», «Георгію», «Василію», «Об смертному часу», «Восплач, душа горко», а також близьку за характером до кантів і псалмів чудову пісню «Сирітка», яка в свій час виконувалась Державним українським народним хором у супроводі ліри та всього складу оркестру українських народних інструментів.

П. Демуцький записав канти та псалми також від дяків Боровського та Кищинти, попа Ольшевського, лірників Прохора Гульки, Микити, Романа Мендюка, Никифора, Мокія Брониченка, Савицького та Завертана і від ансамблів калік перехожих 6. Біля окремих назв кантів П. Демуцький відзначив, що вони відомі всім лірникам.

Велике місце в репертуарі лірників посідали тужливі пісні про важку сирітську долю. Вони були розраховані на те, щоб розжалобити слухачів, нагадати їм про божу кару, якщо вони не будуть шанувати бога і забуватимуть про калік перехожих. Цю особливість репертуару лірника відзначив і М. В. Лисенко.

Лірник Дмитро Погорілий. Малюнок Л. Жемчужникова
Лірник Дмитро Погорілий. Малюнок Л. Жемчужникова

Думи, історичні, жартівливі й танцювальні пісні, що становили основу репертуару бандуристів, лірники виконували дуже рідко.

Пригадаймо, що в Царському наказі про організацію музичної школи в Глухові йдеться лише про гуслі, бандуру, скрипку та партесний спів як предмети вивчення. Ліра там не згадується. Не згадується вона також серед інструментів, які музичний майстер Енкольм продавав у Петербурзі ще 1740 р. Але 1677 р. вийшов статут київського музикантського цеху, вірніше, братства кобзарів та лірників 7, куди входили музиканти — старці. З наведених фактів напрошується два висновки: що мистецтво лірників було мало популярним серед народу і що ліру зберігали, як правило, тільки лірники-старці. Якщо зважити на те, що братства кобзарів та лірників почали організовуватись у другій половині XVII ст., то виходить, що ліра на той час була досить поширена серед старців, отже, в побут українського народу потрапила значно раніше.

Форма, структура ліри, принцип звукодобування та спосіб гри на ній зовсім не змінились на протязі ряду століть не лише на Україні, а й у всіх європейських народів. Оволодіти грою на цьому інструменті досить просто. Саме тому в уже відомих нам братствах кобзарів та лірників на лірах вчились менш обдаровані учні, власне, ті, яким було важко оволодіти технікою гри на бандурі. Деякі лірники майстерно грали і на іншому інструменті, переважно на скрипці. Лірник Гребінь, наприклад, був і вправним скрипачем. Такі випадки були непоодинокими. Очевидно, цьому сприяло те, що звукодобування, як і характер награвань народних виконавців, на лірі та скрипці було де в чому схожим.

Ліра в музичному житті українського народу істотного значення не мала, хоч завжди була поруч з бандурою. Твердження М. Лисенка про те, що лірники більш живучі, ніж бандуристи, — помилкове. Мистецтво лірників завжди було в тіні кобзарського. Виконання лірниками дум та історичних пісень було з художнього боку мало цікавим, спрощеним у порівнянні з виконанням їх бандуристами. Тепер на Україні лірники зустрічаються дуже рідко. Чи не останній з них — Аврам Гребінь з с. Дмитрівки Менського району Чернігівської області — помер 29 грудня 1961 р. 8

Відзначимо, однак, що вправні лірники зрідка грали музику до танців без співу. Ось що з приводу цього писав один із кореспондентів «Киевской старины»: «Думка, яка зустрічається в пресі, що на лірі не грають танці, абсолютно несправедлива. Козачки, навпаки, входять обов’язково в коло лірницької науки, і в глухих куточках лірники часто грають їх на досвітках і весіллях» 9. Про те, що лірники грали музику до танців, можна прочитати і в поезіях Т. Шевченка.

Наприклад:

У неділю на селі,
У оранді на столі
Сиділи лірники та грали
По шелягу за танець.
Кругом аж курява вставала,
Дівчата танцювали
І парубки... — Уже й кінець!
А нуте іншу! — Та й це добра! —
І знову ліри заревли,
І знов дівчата, мов сороки,
А парубки, узявшись в боки,
Навприсядки пішли... 10

«Гопак» у виконанні лірника А. Гребеня
«Гопак» у виконанні лірника А. Гребеня

Про виконання танцювальної музики на лірі писав також А. Демуцький: «Але опріч «божественного» лірник часом у веселій компанії «під охотою» вдарить по струнах і плясовий мотив. Запас у кожного з них буває великий: козачки, дрібушечки, польки (пізнішої формації). Отакі веселі мелодії лірники воспроізводять тільки на лірі, дуже рідко приспівуючи. Здавалось би, сам принцип колесного — безконечного — смичка не дає способу взяти на лірі акцент, стаккато, одначе лірники з великим хистом проробляють ці і другі штуки смичково-струнної техніки, користуючись кистю правої руки для корби від смичка і пальцями лівої руки для клавіатури 11.

Вище говорилося, що ліра тепер зовсім вийшла з ужитку. Але було б помилкою здавати цей інструмент в музей як звучащого свідка музичного життя нашого народу в минулому. У зв’язку з організацією професійних і самодіяльних оркестрів українських народних інструментів, а також капел бандуристів на Україні і в Білорусії пожвавлюється інтерес до цього простенького інструмента. Над відродженням і удосконаленням ліри успішно працюють музичні майстри Білорусії, роботу яких контролює і використовує їх інструменти в оркестровій практиці Державний білоруський народний оркестр під орудою народного артиста БРСР І. І. Жиновича. На Україні велику увагу приділяють удосконаленню ліри та створенню її нових типів І. Скляр, В. Зуляк, В. Комаренко та інші. Ліри їх конструкцій входять до складу ансамблів та оркестрів українських народних інструментів та капел бандуристів. Ліра в цих колективах використовується як епізодичний інструмент, що надає їхньому звучанню своєрідного народного колориту. Отож ліра вже вдруге відроджується, удосконалюється і дещо змінює свою функцію (із супроводжуючого інструмента стає повноправним членом оркестру).

Опис та характеристика

Зовнішній вигляд ліри 12 нагадує собою потовщений корпус гітари з коротким і широким додатком замість шийки. Вона складається з таких основних частин: корпуса з додатком («шиєю»), кілків для натягування струн, клавіатури з кришкою, коробки з дерев’яним коліщам та підгрифа. Корпус у свою чергу складається з верхньої та нижньої дек, обручів між ними («кибіти»). Між деками розміщені підставки, які забезпечують міцність корпусу і позитивно впливають на звучання ліри. В середині корпуса ліри на поперечнику («зятьку») закріплений валок з дерев’яним коліщам. Для коліщати в верхній деці робиться спеціальний проріз. Внизу, на тій частині валка, який знаходиться зовні, закріплюється корба з троником — пристосуванням, за допомогою якого крутять корбу. При обертанні корби коліща крутиться і своїм тертям приводить струни в коливання.

Клавіатура розміщена на верхній деці. Структура її досить проста: в прямокутну рамку вмонтовуються дерев’яні клавіші (кількість їх неоднакова). Кожен клавіш у тім місці, де його натискають пальцем, має потовщення, яке допомагає йому швидко повертатись в основну позицію. На стержні клавіша закріплюється спеціальний поріжок («тесьма»). Притисканням струни до поріжка змінюють висоту звука. Вся клавіатура прикривається кришкою. Підгриф служить для закріплення струн внизу ліри, а кілки, розміщені в додатку замість шийки, — для натягування струн вгорі. Біля підгрифа, нижче дерев’яного коліщати, під струни підставляються поріжки («кобилки»). Зверху клавіатури розміщено порожок для всіх струн ліри. Нижні поріжки, струни і колесо прикриваються лубком, який закріплюється за допомогою підпорок, розміщених на верхній деці ліри.

Струни ліри називаються так: байорк (басова), тенор (середня) і мелодія (на якій грають мелодію). Щоб звучання ліри було приємнішим для слуху, на струни в тому місці, де вони труться коліщам, підкладають трохи вовни. Тримають ліру на ремені, перевішеному через шию.

Зразком строю старої ліри може бути інструмент лірника Скоби, описаний Ф. Колессою 13: «Дві крайні струни, настроєні в квінту ля малої октави і мі першої октави, гудуть безнастанно, потирані безконечним кільцевим смичком; третя струна — «мелодія» або «співаниця» (як зове її Лисенко), настроєна в октаву до мі, під дев’ятьма клавішами ліри дає звукоряд, показаний на прикладі 37.

Звукоряд ліри лірника Скоби
Звукоряд ліри лірника Скоби

Цей стрій буквально сходиться з описом «малорусской лиры», який подає А. Л. Маслов, з тою одинокою різницею, що в лірі, описаній Масловим, п’ятий клавіш підстроєний на півтона вище «на весело». Стрій ліри, описаної М. Лисенком, на кварту вищий, ніж у Скоби, різниться ще й тим, що шостий ступінь скали, числячи від тоніки... вгору, не підвищений... Супровід ліри Скоби з двома лежачими тонами на тоніці й на домінанті (І — V) визначає тонічний тризвук у троякій формі (приклад 38).

Тонічний тризвук у троякій формі
Тонічний тризвук у троякій формі

Співаючи думу, лірник не підограє мелодію: головна партія ліри — це «перегра» між періодами, яка обертається на квінті між тонікою і домінантою (І — V); ці два крайні тони з’єднує лірник групами тонких мережанок, що діатонічними низками спадають на тоніку. В перегрі гри лірник наслідує, звичайно, послідню фразу переспіваної мелодії» 14.

Особливості виконання лірником танцювальних мелодій, про які не згадує Ф. Колесса, в своїй фактурі мають чимало спільного з мелодіями, які виконуються на скрипці. В звукоряді ліри, описаної М. Лисенком, перестройка фа-дієз на фа-бекар створює два лади: ре мажор та ре мінор.

Настроюється ліра в такий спосіб: спочатку басова струна вистроюється в ре малої октави. Після до цієї струни підстроюється тенор в ля малої октави і струна під назвою «мелодія» на октаву вище від тенора (в ля першої октави).

Серед сучасних лір найдосконалішим інструментом, на наш погляд, слід вважати ліру конструкції І. Скляра. Зберігши тембр старої ліри та принципи гри на ній, І. Скляр створив новий зразок і поставив не три, а дев’ять струн. З кожної струни за допомогою клавішів видобувається, крім її основного звука, мала та велика секунди. Настроюються струни по малих терціях, що дає змогу відтворювати акорди з трьох, чотирьох і п’яти звуків. На нотному прикладі 39 показано розташування струн на корпусі ліри.

Розташування струн на корпусі ліри І. Скляра
Розташування струн на корпусі ліри І. Скляра

Основним недоліком старої ліри була відсутність сталого звукоряду й неточність інтонування, яке здійснювалось за допомогою досить примітивних клавішів. Щоб усунути ці недоліки, І. Скляр виготовив нову, принципово іншу клавіатуру, взявши за зразок клавіатуру баяна. Це позитивно вплинуло на спосіб музичного викладу і значно розширило технічні й художньо-виражальні можливості ліри. В результаті удосконалення клавіатури стабілізовано також її стрій.

Дерев’яний смичок (корбу) замінено на більш еластичний, виготовлений з сирої шкіри, просоченої розчином целулоїду. Він, як пасок на двох коліщатах, може рухатись дуже швидко. Це збільшує амплітуду коливання струни, чим досягається потрібна сила звучання. Органний пункт (безнастанне звучання квінти) можна підключати до будь-якої тональності.

Діапазон ліри: від мі малої октави до фа-дієз другої октави, звукоряд — хроматичний (приклад 40).

Звукоряд ліри І. Скляра
Звукоряд ліри І. Скляра

Всі півтони завдяки застосуванню нової клавіатури урівноважені (темперовані).

Настроюється ліра так: спочатку беруть мі малої октави й від цього звука вистроюють зменшений септакорд. Далі звукоряд настроюється октавами на основі зменшеного септакорду. Тембр дещо гугнявий, пронизливий. Сила звука досить велика. Безнастанне звучання квінти надає звукові ліри характерної монотонності.

Сучасна удосконалена І. Скляром ліра є зразковим інструментом, на якому можна виконувати концертні п’єси, супроводжувати вокальні й інструментальні твори, а також використовувати його в складі оркестру українських народних інструментів. На жаль, вона не дістала гідного відгуку в оркестровій практиці професійних і самодіяльних колективів, бо не знайшлось виконавця, охочого по-справжньому освоїти техніку гри на цьому новому інструменті. Ось чому єдиний екземпляр унікальної за конструкцією ліри знайшов притулок в колекції українських народних інструментів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР.

Більшою увагою виконавців користується ліра конструкції В. Зуляка. Перший зразок її за структурою нічим не відрізняється від традиційної ліри, тільки має хроматичний звукоряд та дещо інше розташування струн тенора і баса (байорка), як показано на прикладі 41.

Звукоряд ліри В. Зуляка
Звукоряд ліри В. Зуляка

Як бачимо, В. Зуляк переніс тенор на октаву вище. Ця перестановка безнастанно звучащих струн під час гри на лірі дещо позитивно вплинула на характер звучання інструмента в цілому, на його колорит. Над удосконаленням ліри майстер продовжує працювати. За його планом вона має стати чотириструнною, настроєною як скрипка (соль, ре, ля, мі) з діапазоном від соль малої октави до ре третьої октави 15.

Значних успіхів у роботі над удосконаленням ліри і створенням її нових типів досягли білоруські музичні майстри. Клавіші вони розташували за принципом фортепіано (в два ряди). На цій лірі лише дві струни. Перша (мелодія) і друга (байорк), що виконує також роль бурдона, мають спеціальний пристрій та октавну клавіатуру. Пристрій допомагає виконавцю під час гри підключати або виключати байорк. За допомогою клавішів змінюється його висота. Крім цього, байорк настроюється в тональності, в якій виконується музичний твір. Звукоряд білоруської ліри хроматичний, її діапазон такий: перша струна від до першої октави до до третьої октави; друга струна — від мі малої октави до мі першої октави (приклад 42).

Звукоряд білоруської ліри
Звукоряд білоруської ліри

Тембр звука білоруської ліри, як відзначає І. Жинович, в нижньому регістрі приємний, м’який, нагадує звучання струнних смичкових інструментів, а в верхньому — різкий і скрипучий, для пом’якшення його застосовується сурдина.

Створена також ліра-альт, яка трохи більша за ліру-приму і настроюється на квінту нижче від неї. Ліра білоруських майстрів зацікавила українських виконавців. Кілька років тому ліру-приму їхнього зразка придбав Державний український народний хор і деякий час використовував як епізодичний інструмент в оркестрі. Цей зразок значно удосконалив І. Скляр, зробивши додаткове ребро на грифі, до якого притискається струна і фіксується на потрібній відстані від колеса-смичка. В результаті цього звук у високому регістрі позбавився гугнявого і скрипучого відтінків, його звучання стало рівним по всьому регістру.

В білоруській лірі клавіші, як ладки на балалайці, весь час зменшувались. Це дуже негативно позначалось на технічній вправності виконавця, про що говориться у книзі І. Жиновича. І. Скляр зробив однакові, симетрично розташовані клавіші, відвівши від них гнуті металеві кінці з гумовими накладками, які притискають в потрібному місці струну і забезпечують чистоту інтонування. Верхню частину підставки, яка знаходиться біля колеса і тримає на собі струни, зробив рухомою — за допомогою спеціальних шурупів їх можна наближати чи віддаляти від колеса, отже, регулювати силу звука і певною мірою — його забарвлення.

Як бачимо, над удосконаленням ліри продовжують працювати і на Україні, і в Білорусії. Інтерес до цього простенького, але напрочуд живучого інструмента не спадає. Творча думка майстрів працює над створенням оркестрових типів лір. Не виключена можливість, що виникне потреба у створенні концертного типу її. В такому випадку, як нам здається, музичні майстри обов’язково мають повернутися до оригінальної конструкції ліри, створеної видатним радянським фахівцем І. М. Скляром, детальні креслення якої зберігаються у нього.

Свою конструкцію ліри-прими (сопрано) та ліри-баритона створив і В. Комаренко. Структура і розташування клавішів на них такі ж, як і на білоруських лірах. Вони використовуються в створеному ним оркестрі українських народних інструментів. Подаємо настройку і звукоряди його лір (приклад 43).

Звукоряд лір В. Комаренка
Звукоряд лір В. Комаренка

В останні роки створено ліру-сопрано, ліру-тенор і ліру-бас. Поки що вони використовуються тільки в оркестрі. Але наявні зразки цих інструментів дають підставу сподіватися, що на їх основі буде створено однорідний ансамбль, який поряд з участю в оркестрі використовуватимуть також для супроводу народних пісень і виконання інструментальних п’єс.

Опис усіх конструктивних змін і нових типів ліри ми навели для того, щоб дати музичним майстрам-конструкторам матеріал для певних узагальнень в їх подальшій роботі.

Ліра звичайна

На лірі грають в основному поодинокі звуки. Прийоми гри: легато, стаккато, тремоло. Тембр звуку ліри гугнявий, пронизливий. Монотонності її звучанню надає безнастанне звучання квінти.

Використовується в оркестрі як оригінальна звукова барва.

Ліра звичайна
Ліра звичайна
Звукоряд ліри
Звукоряд ліри

Ліра конструкції І. М. Скляра

На цій лірі можна грати поодинокі та подвійні ноти, а також акорди з трьох, чотирьох і навіть п’яти звуків.

Прийоми гри: легато, стаккато, арпеджіо, тремоло та ін.

Тембр звука дещо гугнявий, але м’який. Звучання квінти (органний пункт) підключається в нижньому регістрі звукоряду до кожної тональності.

Ліра конструкції І. М. Скляра
Ліра конструкції І. М. Скляра
Звукоряд ліри конструкції І. М. Скляра
Звукоряд ліри конструкції І. М. Скляра

Звукоряд — хроматичний. Використовується в оркестрі як сольний і супроводжуючий інструмент.

Походження та примітки

1 Див. «Энциклопедический музыкальный словарь», М., 1959, стор. 133; «Спутник музыканта», М. — Л., 1964, стор. 190, та інші. Очевидно, автори статей у цих словниках користувалися матеріалом, опублікованим в «Музыкальном словаре» Рімана, доповненому Ю. Д. Енгелем і виданому в Москві в 1901—1904 рр. у перекладі на російську мову.

2 Див. А. Новосельский, Очерки по истории русских народных музыкальных инструментов, стор. 35.

3 Не виключена можливість, що в першій половині XVII ст. козаки — учасники фландрської війни — занесли ліру на Україну з Франції, де вона була дуже популярною.

4 Записав А. Гловачевський-Юрчук на Ровенщині. Фонди ІМФЕ АН УРСР, ф. 29—3, од. зб. 229, арк. 192.

5 Записав Гнат Танцюра від Явдохи Зуїхи в с. Зятківцях Гайсинського району Вінницької області. — Фонди ІМФЕ АН УРСР, ф. 31—2, од. зб. 31, арк. 18.

6 П. Демуцький, Ліра та її мотиви, К., 1903. В цьому збірнику збирач невідомо чому зазначив лише ім’я лірника або його прізвище без імені.

7 М. Грінченко, Історія української музики, К., 1922, стор. 74, 163.

8 Див. А. Юсов, Лирник Гребинь, М., 1961. В цій брошурі опубліковано частину його репертуару.

9 «Киевская старина», т. X, К., 1884, стор. 654—655.

10 Тарас Шевченко, Повне зібрання творів в шести томах, т. 2, К., 1963, стор. 98.

11 П. Демуцький, Ліра та її мотиви, стор. б.

12 Опис ліри, її обмір, фотографування здійснив і назви окремих частин зафіксував В. Харків. Див. Фонди ІМФЕ АН УРСР, ф. 6—3, од. зб. 91.

13 Стара ліра детально описана в працях М. Лисенка, А. Маслова, Ф. Колесси, П. Демуцького та інших авторів (див. список літератури).

14 «Мелодії українських народних дум», стор. 38.

15 Див. Л. Носов, Василь Зуляк, стор. 17.

Дивіться також