Українські народні пісні

Тарілки

Тарілки
Тарілки

Історична довідка

Як свідчать літературні джерела, тарілки з давніх-давен були в Китаї, Японії, Бірмі, Єгипті та інших східних країнах. Використовувались вони і в побуті стародавніх греків, які вважали, що дзвоном тарілок під час похоронної тризни можна відігнати злих духів. Але до останнього часу тарілки вважаються за походженням турецькими. В зв’язку з цим в музичних творах вони часто використовуються для відтворення так званої яничарської музики. Загалом тарілки — це колористичний інструмент, відомий в музичному побуті багатьох народів, зокрема стародавніх слов’ян.

У вітчизняній літературі про тарілки говориться дуже мало. Тим часом серед зображених на вежах Софійського собору (перша половина XI сторіччя) музикантів скоморохів один з них грає на тарілках, причому вони мають таку ж форму, як і сучасні, відомі під назвою турецьких: дископодібні, з чашечкою посередині і з отворами, через які протягують ремінці для тримання. Згаданий скоморох з тарілками, як і виконавець на сопелі, танцює. Традиційна участь у танці виконавців на ударних інструментах збереглася на Україні до наших днів: ще й тепер бубніст із троїстої музики іноді йде в танець, вносячи в його зміст елементи гумору.

Очевидно, в той далекий час тарілки були широко розповсюджені у слов’янських народів, коли виконавця на них відобразив на фресках невідомий нам художник — він узагальнив типове в тодішній інструментальній ансамблевій практиці наших предків. Все це дає нам підставу говорити, що тарілки в Київській Русі були вже давно відомі, мали стабільну форму і використовувалися в інструментальних ансамблях. Зображення виконавця на тарілках бачимо також на мініатюрі в Київському псалтирі 1397 р.: серед танцюючих перед царем Саулом є два музиканти, один з яких грає на тарілках. Це свідчить, що тарілки і пізніше використовували в музичній практиці.

Проте зарисовки інструментальних ансамблів пізніших сторіч дають підставу думати, що тоді тарілки не використовувалися у цих колективах. Їх не видно на мініатюрах з годуновського Псалтиря кінця XVI ст., з «Книги глаголемой Казьмы Индикоплова», із рукописів XVI ст. в головному архіві Міністерства закордонних справ, як і на малюнку з «Букваря» Каріона Істоміна XVII ст.

Виключення на деякий час тарілок з ужитку пояснюється багатьма причинами. З них висвітлимо лише дві. Перша — це жорстоке переслідування церквою мистецтва скоморохів. Як відомо, церква оголосила мистецтво скоморохів «бесовскими играми» і спеціальним наказом забороняла їм з’являтися перед народом. З особливим презирством служителі культу ставились до ударних інструментів, зокрема тарілок. І на це були свої причини. В X ст. на Русі було прийнято християнство за візантійсько-грецьким обрядом. Споруджувались церкви і собори (головні храми монастирів) з дзвіницями, де розташовували різні за розміром, висотою звука та тембром дзвони. Духовенство вважало звук скомороших тарілок святотатством щодо «благолєпного» звуку церковних дзвонів.

Іншою причиною слід вважати пізніше застосування скоморохами в своїх інструментальних ансамблях бубна, на обідку якого навішувались різні брязкальця, маленькі тарілочки або дзвіночки. Комбінований ударний інструмент, який зберігся в музичному побуті слов’янських народів до нашого часу, успішно замінив тарілки. І це також цілком закономірно. Адже на бубні, який об’єднав у собі два інструменти, грав один виконавець. Таким чином, художньо-виражальні та технічні можливості бубна розширились, а кількість виконавців зменшилась: і вигідно, і зручно.

Витиснуті з інструментальних ансамблів скоморохів і народного музичного побуту тарілки знайшли притулок у військових духових оркестрах, зокрема у полковій музиці Війська Запорізького. В наш час тарілки входять до складу всіх військових оркестрів.

Десь у XIX ст. військові духові оркестри прищепились в музичному побуті багатьох народів, зокрема українського. В народних духових оркестрах тарілки об’єднали з барабаном: одну тарілку прикріпили до барабана, а другу барабанщик тримає в лівій руці (в правій руці колотушка) і б’є нею по прикріпленій тарілці. Так тарілки разом з військовими оркестрами повернулися в музичний побут народу. Після першої світової війни з мідних гільз артилерійських набоїв по селах почали виготовляти тарілки кустарним способом, їх подекуди можна знайти й тепер.

Отже, тарілки успішно продовжують існувати. Їх використовують у симфонічних, військових та народних духових оркестрах. Знайдуть вони застосування також в ансамблях та оркестрах українських народних інструментів.

Опис та характеристика

Тарілки
Тарілки

Тарілка — мідний круг з чашовидною опуклістю посередині. В центрі цієї опуклості залишають круглий отвір для ремінця, за який і тримають.

На тарілках грають різними способами. Найбільш розповсюджений — це швидкий, ковзький і наскісний удар тарілки об тарілку, після чого їх, перевертаючи площиною догори, розводять в боки (коли потрібно, щоб тарілки довго звучали). Тушать звучання тарілок, прикладаючи їх до корпусу виконавця. Іноді по тарілці, яку тримають за ремінець в лівій руці, легенько і швидко б’ють м’якою колотушкою від барабана, утворюючи своєрідне тремоло. Так грають на тарілках в симфонічних та великих духових (особливо військових) оркестрах.

В народних духових оркестрах, як уже відзначалось, одну з тарілок прикріплюють спеціальним гвинтом до барабана, в неї б’ють другою тарілкою, яку барабанщик тримає в лівій руці. Часто барабанщик для різноманітності в певних кульмінаційних моментах твору б’є по тарілці також колотушкою від барабана. Використовуючи барабан з тарілками, народні музиканти створили своєрідний, неповторний прийом гри на цьому інструменті, суть якої буде показано далі.

В народних інструментальних ансамблях типу троїстої музики на тарілці, прикрученій до барабана, вибивають не другою тарілкою, а коротеньким металевим прутиком, відтворюючи трохи різкий, але добре чутний звук.

В народній музичній практиці на ударних інструментах іноді дуже вдало імітують ті чи інші явища, що відображають трудове життя нашого народу. Так, одна з танцювальних фігур танцю «Лісоруби», в якій зображується момент зрізування дерева електропилкою, супроводжується цікавим музичним епізодом: під час загального звучання мелодії цимбаліст ручкою молоточка, яким б’є по струнах, водить по басовій, обкрученій мідним дротом, струні — утворюється пронизливий звук, що в поєднанні з тремоло на мідній тарілці барабана нагадує електропиляння. Цей епізод залишає у слухачів хороше враження, бо вкраплюється в танець з високо розвиненим почуттям міри. Недарма Добролюбов писав, що «в музиці часто подобаються нам дикі акорди, які відхиляються від правил музикальної гармонії, але вдало виражають якийсь дійсно існуючий дисонанс в природі; тим часом нам ріже вухо, а зовсім не справляє приємного враження випадково зроблена помилка, коли артист візьме одну ноту замість іншої» 1.

Вибивання металевим прутиком на пригвинченій до барабана тарілці практикується в основному в західних областях України.

Походження та примітки

1 Н. А. Добролюбов, Избранные философские произведения, М., 1948, стор. 124.

Дивіться також