Українські народні пісні

Торбан

Торбан.
Торбан.

Історична довідка

Торбан, як і кобза або бандура, відноситься до лютнеподібних інструментів і, власне, створений на основі лютні. Це трапилось так: удосконалені лютні разом утворювали сім’ю струнних щипкових інструментів, які називалися: дискант, альт, тенор, бас і контрабас. Як зазначає Фамінцин, в Італії і Франції басові лютні, що відрізнялися від інших лише двома головками для натягування вільних (не розташованих на грифі) басових струн, називалися теорба, тіорба, туорба. Зображення цього інструмента, наведене в книзі О. Фамінцина «Домра и сродные ей инструменты русского народа», свідчить, що на ньому немає приструнків на кузові. На грифі ж, на відміну від торбана, зберігаються ладки, які й раніше спостерігалися на цьому інструменті. Якщо зважити, що на торбані — інструменті українського народу, як на бандурі, розташовані приструнки, а гриф без ладків, то ця обставина наводить на деякі роздуми. Виходячи з його структури і розташування струн, торбан можна розглядати як удосконалену бандуру. Тим більше, що на торбані такої конструкції у XVIII ст. при дворах польських магнатів грали торбаністи, за походженням українці.

Як вважає О. Фамінцин, торбан занесений у Польщу лютністами італійцями, які часто зустрічалися в цій державі у XVIII ст. Є підстави думати, що торбан потрапив на Україну не через Польщу і не від італійців, як стверджує Фамінцин, а безпосередньо з Франції.

Армія запорізьких козаків у XVII ст. брала участь у фландрській війні 1 на боці Франції. Козацьке військо було напрочуд хоробрим і винахідливим, як відзначають очевидці французи. В цьому війську завжди була полкова музика і бандуристи. Отож ці бандуристи не могли не звернути уваги на басову лютню-туорбе, яка в той час широко побутувала у Франції. Очевидно, туорбе звуком чи іншими художніми особливостями привернула увагу когось із козацьких бандуристів і вони занесли цей інструмент на Україну.

Цікавий факт культурних зв’язків цього періоду між французьким і українським народами описаний у книзі О. Казимірова «Український аматорський театр». Автор відзначає, що п’ятнадцятирічне перебування запорожців у Франції, їх спілкування з французьким народом, його культурою і, зокрема, народним театром пояснює джерела появи в театрі балагана та в тогочасних інтермедіях нового персонажа — Гаєра, запозиченого з західноєвропейської народної комедії 2. Тут буде доречно поставити питання: хіба культурні зв’язки французького народу і козацького війська не сприяли запозиченню в них басової лютні під назвою туорбе? Звичайно, воно так і було. Але українські бандуристи переробили цей інструмент в такий спосіб: познімали з грифа ладки і збільшили кількість струн, розмістивши їх на грифі й на кузові інструмента, як у бандури. В результаті цього удосконалення французький туорбе, який вони назвали на український лад торбаном, перетворився на удосконалену бандуру. Коли ж врахувати, що торбан широко розповсюдився в домах привілейованої козацької старшини і представників панівного класу, а також при дворах польських магнатів не раніше XVIII ст. і що на ньому грали торбаністи, вихідці з України, то стане зрозумілим, що потрапив цей інструмент на Україну значно раніше: адже потрібний був значний час для його перебудови та оволодіння досить складною технікою гри на ньому. Всі ці факти доводять, що на Україні басова лютня з’явилася десь у другій половині XVII ст., тобто в часи перебування полків Війська Запорізького у Франції. Таким чином, можна вважати достовірним, що торбан був занесений з Франції на Україну козаками і тут докорінно перебудований. Його структура, розташування струн, принципи гри тощо стали спільними з бандурою. І лише після цього торбан вже у XVIII ст. разом з торбаністами-українцями потрапляє в Польщу і Росію. Про це свідчить і такий факт: на музично-художній виставці 1888 р. у Варшаві експонувався польський теорбан (так організатори виставки назвали цей інструмент) — точна копія українського торбана з приструнками 3.

В зв’язку з тим, що торбан побутував серед панівних верств, його на Україні назвали «панською бандурою». Це ще раз свідчить, що торбан був удосконаленою бандурою, побудованою на основі басової лютні — теорбе.

В рукописах М. Привалова говориться, що якийсь невідомий майстер музичних інструментів застосував на торбані пристрій, за допомогою якого струни приводились у коливання гостро зрізаними колодочками гусиних пер, як у клавесині. Він пише, що такий торбан можна було бачити і на Україні. Далі дослідник стверджує, що гамбурзький музичний майстер Фішер зробив торбан з клавіатурою 4. Проте побутування таких торбанів на Україні не зафіксовано.

Кобзар Г. Гончаренко і торбаніст О. Бородай
Кобзар Г. Гончаренко і торбаніст О. Бородай

Серед видатних торбаністів називають Івана Кошового з Полтавщини. Він був не лише віртуозом-інструменталістом, а й добрим співаком і танцюристом. Основу його репертуару складала народна пісня. Як зазначає М. Лисенко, Кошовий любив виконувати ліричні народні пісні, пересипаючи їх жартівливими вставками з українським народним колоритом. Потомственим торбаністом був Франц Відорт. Його дід австрієць Грегор Відорт був чудовим виконавцем і сам створював пісні. Довгий час він служив у Вацлава Ржевуського 5, на честь якого склав записані М. Лисенком пісні «Подорож Вацлава Ржевуського», «Про Ревуху», «Золота борода» та ін. Він писав пісні і на тексти поета Т. Падури, в яких оспівується бойове козацьке життя. Українських народних пісень в його репертуарі не було. Це, очевидно, пояснюється тим, що

Франц Відорт був придворним музикантом і писав переважно дифірамби на честь свого господаря та його близьких. Син Грегора, Каетан Відорт, який служив при дворі польського магната Сангушка, також складав пісні, в яких прославляв «подвиги» свого пана. Онук Грегора, Франц Відорт, про якого говорилося спочатку, відомий не як складач пісень (хоча й писав мадригали та величальні пісні), а як виконавець. Основу його репертуару становили народні пісні та думи. Серед них слід назвати пісню-думу про Саву Чалого, пісні «Ой не ходи, Грицю», «Була Польща», «Казала мені Солоха» «Про Кармелюка», «Їхав козак за Дунай», «У сусіда хата біла» та ін. 6

М. Привалов повідомляє, що придворний торбаніст Вацлава Ржевуського Грегор Відорт мав учнів — сина Каетана та селянина з Поділля Онуфрія Ворожб’юка. Кар’єра останнього закінчилась трагічно: його заслали в Нерчинські рудники 7.

Чимало торбаністів були виходцями не лише з селян, а й з «дрібного панства», як їх називає М. Лисенко. Крім народних пісень, вони виконували і популяризували пісні-романси на зразок «Стоїть гора високая», «Баламуте, вийди з хати», «Місяць на небі» тощо. Цікаво відзначити, що в с. Левківці Погребищенського району Вінницької області, ще й досі живе кілька сімей з прізвищем Торбаніст. Очевидно, хтось із їхніх предків служив на цій посаді.

Оволодіти технікою гри на торбані було досить важко. Виготовлення цього інструмента також було складним, через що він коштував дуже дорого. Зрозуміло, він не міг бути поширений серед народу. Вже в XIX ст. торбан на Україні зустрічається дуже рідко. В наш час він зовсім вибув з ужитку і, отже, має для нас тільки історичне значення.

Опис та характеристика

Форма торбана має багато спільного з формою бандури. Корпус його видовжений і вужчий від бандури. Гриф у торбана довший, ніж у бандури, і має дві головки. На першій вкручені кілки для натягування басових струн, а на другій, розташованій вище і трохи ліворуч від першої, — для басів-втор (довших басів). Дека (верхняк) така ж, як у бандури, з голосниками. У різних торбанів голосники (резонатори) мають неоднакову форму. Кузов торбана, на відміну від бандури, зроблений з клепок і дуже опуклий 8.

Струни на торбані лише жильні. Басові обмотувались тонким мідним дротом. Звук торбана, хоч і не сильний, відзначався м’яким і приємним тембром. Мелодію, як і на бандурі, торбаніст грав на приструнках, прилучаючи до них чотири найближчих басових струни, розташовані на грифі (до, фа, ля, до). До акордів, утворених на цих басах, торбаніст додавав низький основний бас-втору. Діапазон торбана в порівнянні з тогочасною бандурою був досить широким. На ньому було 12—14 басів, які мали таке розташування: фа, ля, сі-бемоль контроктави; ре, до, фа, сі-бемоль великої октави з подвоєнням через октаву і до, фа, ля, до малої октави без подвоєнь; приструнки мали діатонічний звукоряд, настроєний у фа мажорі. Діапазон приструнків — від фа першої октави до ре третьої октави. Загальний діапазон показано на прикладі 32.

Звукоряд торбана
Звукоряд торбана

Грали на торбані, тримаючи інструмент на колінах басовими струнами до себе. Права і ліва руки виконавця були зайняті в однаковій мірі як на басах, так і на приструнках. Певна перевага надавалась правій руці в оперуванні приструнками. Загалом же спосіб гри на торбані нагадував харківську школу гри на бандурі.

Для виконання пісень мінорного характеру торбаніст опускав потрібні приструнки по всьому діапазону на півтона нижче, починаючи з ля малої октави.

Походження та примітки

1 Фландрія — історична область у Західній Європі. Тепер її землі входять до складу Бельгії, Франції та Нідерландів. За цю область довгий час точилася війна між Англією і Францією.

2 О. Казиміров, Український аматорський театр, К., 1965, стор. 13.

3 Зображення його див. у кн. О. Фамінцина «Домра и сродные ей музыкальные инструменты русского народа», стор. 175, у кн. М. В. Лисенка «Народні музичні інструменти на Україні», стор. 24, а також в «Атласе музыкальных инструментов народов СССР», М., 1963, таблиці 133, 134. Такий же торбан зберігається в колекції українських народних інструментів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР.

4 Фонди ІМФЕ АН УРСР, ф. 8-к3, од. зб. 7—8, стор. 24.

5 Ржевуський Вацлав (1785—1831) — син останнього коронного гетьмана Северина Ржевуського. Захоплювався українською піснею. Заснував у Саврані школу лірників і бандуристів, які, на його думку, мали утворити якийсь новий пісенний напрям. Але його витівка виявилась авантюрною.

6 Детальніше про династію торбаністів Відортів див. М. В. Лисенко, Народні музичні інструменти на Україні, стор. 27 і далі.

7 Фонди ІМФЕ АН УРСР, ф. 8-к3, од. зб. 7—8, стор. 24.

8 Радянський майстер і бандурист В. Герасименко також виготовляє кузов бандури з клепок, але значно ширших, ніж у торбані. Це позитивно позначається на міцності кузова бандури і поліпшує акустичні властивості її.

Дивіться також