Українські народні пісні

Цимбали

Цимбали. 1 — боковини, 2 — верхня дека, 3 — голосники, 4 — поріжки, 5 — струни, 6 — Кілки для натягування струн
Цимбали. 1 — боковини, 2 — верхня дека, 3 — голосники, 4 — поріжки, 5 — струни, 6 — Кілки для натягування струн

Історична довідка

Слово «цимбали» латинського походження. Це трохи змінена назва «цимбалум» — металевих тарілок, які, до речі, відносяться до ударних інструментів.

Поширені цимбали по всьому світу. За структурою і тембром звука (якщо його видобувати щипком) цимбали мають багато спільного з староруськими гуслями-псалтирем. Найсуттєвіша різниця між ними полягає в принципах звукодобування: на гуслях струни приводяться в коливання щипком, а на цимбалах — ударом молоточка чи палички. Тому тембр цимбалів різкий, з металевим відтінком (очевидно, це й стало причиною того, що інструмент прибрав назву металевих тарілок), але набагато гучніший.

Серед численних струнних музичних інструментів трикутної форми, де звук видобувається ударами молоточків, є стародавній арабський сантир (писантир). Він зберігся до останнього часу в Єгипті. Перші зображення цього інструмента були виявлені на стародавніх асірійських пам’ятниках. Надзвичайно цікавий асірійський барельєф в Куюнджеці, на якому зображено музиканта, що грає на гуслеподібному інструменті ударами паличок по струнах 1. Він тримає інструмент і грає на ньому так, як тепер тримають і грають наші цимбалісти в Карпатах, — навісивши собі на шию з допомогою довгого ременя.

Як же потрапили цимбали на Україну, прижились тут, зазнали значного удосконалення і стали складовою частиною музичного інструментарію українського народу? Слід гадати, що гуслеподібний асірійський сантир спочатку потрапив у побут західноєвропейських народів під час хрестових походів войовничих феодалів в країни Близького Сходу (Сірію, Палестину, Єгипет). Як відомо, ці походи, організатором яких була католицька церква, розпочалися в кінці XI ст. і тривали до другої половини XIII ст. На загарбаних землях хрестоносці створили Єрусалимське королівство, в якому на початку XII ст. побував чернігівський ігумен Даниїл Паломник 2. Це є свідченням того, що Київська Русь мала культурні зв’язки не лише з народами країн Західної Європи, а й з країнами Близького Сходу. Ці зв’язки певною мірою торкались також і музичного мистецтва. Поряд з цим не можна не звернути уваги на той факт, що хрестові походи організовувались в основному з територій Франції, Німеччини та Англії. Шлях хрестоносців пролягав через сучасні території Австрії, Угорщини, Югославії, Болгарії, Румунії і далі до країн Близького Сходу. Походи ці мали військово-колонізаторський характер і несли народам країн Сходу лише розорення. Для європейських феодальних країн вони відкривали ринки, сприяли пожвавленню торгівлі, а також, що слід особливо підкреслити, глибокому знайомству з культурними надбаннями східних народів. Очевидно, в цей час і занесено в Європу музичні інструменти східних народів, в тому числі асірійський сантир, на основі якого в Європі створено цимбали.

Доречно пригадати такий факт: в чеській рукописній Велиславовій біблії XIII — XIV ст. зображена жінка, що грає паличкою на трапецієвидному псалтирі (гуслях). Не виключена можливість, що тут зафіксовано одну з перших спроб застосувати принципи гри на гуслях-псалтирі паличками, запозиченими у східних народів. Та, власне, і назви цих інструментів дуже схожі — «сантир» і «псалтир».

Цимбали дуже розповсюдились в Угорщині, Румунії, а також в Болгарії та Югославії — саме в тих країнах, через які пролягав шлях хрестоносців. В Угорщині XIX ст. інструмент зазнав значного удосконалення. Будапештський музичний майстер В. Шунда створив великі, так звані угорські, цимбали, в яких кожний бунт або хор складався з чотирьох, трьох або двох струн, настроєних в унісон. Таких бунтів навішували 35 і вистроювали їх в хроматичний звукоряд. Його обсяг — від ре великої октави до мі третьої октави. На нових цимбалах В. Шунда застосував демпфер. Цей інструмент поширився також на території Закарпаття, загарбаного ще в XI ст. угорськими феодалами. Немає сумніву, що інструменти угорського народу, де цимбали у великій шані з давніх-давен і до останнього часу, як і його культура взагалі, мали певний вплив на формування культури українського Закарпаття і його народного інструментарію. Звідси цимбали розповсюдились серед гуцулів, а згодом і по всій території Правобережної України (на Лівобережній вони зустрічаються рідко).

Був і другий шлях, яким цимбали могли потрапити на Україну. В XII — XIII ст. німецькі феодали загарбали землі прибалтійських і слов’янських країн, лицарі Тевтонського ордена проникли аж на землі Білорусії і 1237 р. захопили м. Дорогичин, не раз робили спробу підкорити Русь, але завжди зазнавали нищівного розгрому. В німецькому війську були співаки, музиканти і декламатори, яких називали міннезінгерами. Не виключена можливість, що вони занесли на територію Білорусії арабський сантир, який був засвоєний, а згодом і модернізований білоруським народом і став його національним інструментом.

Перша документальна згадка про цимбали і цимбалістів відноситься до XVII ст. 3 Чим же, якими художніми якостями цей інструмент привернув увагу українських народних митців? Адже серед українського населення в XV ст. вже побутували гуслі, кобза (бандура) та ін. Справа в тім, що український народ здавна кохався в танцювальному мистецтві. Такі танці, як метелиця, гопаки, козачки, коломийки тощо, виконувались у супроводі інструментального ансамблю, відомого під назвою троїстої музики, до складу якої на Правобережній Україні входили цимбали. Цимбалісти забезпечували високоякісний, технічно досконалий і звучний супровід. Треба думати, що саме ці художні якості забезпечили цимбалам на Україні широке розповсюдження і засвоєння їх народом як національного інструмента;

Цимбали в нас, як свідчать народні пісні, здавна використовуються для виконання танцювальної музики часто в однорідних ансамблях цимбалістів, а також у поєднанні з іншими інструментами.

Додому я йду, як бджола гуду,
А за мною, молодою, сім кіп хлопців чередою,
В цимбалоньки тнуть, тнуть, тнуть,
В цимбалоньки тнуть.

Або:

Ой чия ж то родина
Кругом діжі ходила,
З скрипками, з цимбалами,
З молодими боярами 4.

В деяких піснях прямо сказано, що на цимбалах грали музику до танців:

На дорозі калюжа,
Я робити недужа.
Коби скрипки, цимбали,
То би ножки скакали 5.

Наведені приклади свідчать, що цимбали міцно ввійшли в музичний побут українського народу. Тепер вони широко застосовуються в професійних та самодіяльних колективах. Репертуар цимбалістів становлять віртуозні народні інструментальні п’єси, танцювальна народна музика, а також твори класиків та радянських композиторів. Останнім часом введено клас гри на цимбалах у Київському музичному училищі. Грунтовно знайомлять з принципами гри на них також у Київській консерваторії.

Серед цимбалістів високої кваліфікації слід відзначити О. Незовибатька, В. Мунтяна, Д. Попійчука, І. Золотаренка, М. Блещука та ін.

Опис та характеристика

Зовні цимбали являють собою трапецієвидний резонансний ящик. Між верхньою та нижньою деками — боковини, значно товщі від дек і виготовлені з дерева твердих порід. На верхній деці вирізують два звукових отвори (голосники), іноді більше, і на ній же ставлять поріжки з вирізами («кобилки»), які частину струн ділять пополам. Кожна поділена поріжком струна дає можливість видобути на ній два звуки, що перебувають у квінтовому співвідношенні. Решта струн натягується групами (бунтами) по всій довжині цимбал. В кожному бунті по три струни, настроєні в унісон. Розташування бунтів на цимбалах таке: один бунт, що лежить поверх меншого поріжка, тягнеться через виріз більшого, а суміжний бунт з більшого поріжка, навпаки, тягнеться у виріз меншого. Таке розташування найзручніше для цимбалістів. Натягують струни, як і на бандурі, за допомогою металевих кілків, які повертають спеціальним ключем. Бунти приводять в коливання ударами двох спеціальних молоточків. Застосовується на цимбалах загальний демпфер (глушитель), розташований на обох боках інструмента. Для зручності гри і посилення звуку цимбали ставлять на три ніжки.

Цимбали, як і інші українські народні інструменти, за роки Радянської влади значно удосконалені: стабілізовано форму, поліпшено акустичні властивості, розширено діапазон, створено нові типи. Значних успіхів у вдосконаленні їх досягли І. Скляр та О. Незовибатько. Скляр сконструював цимбали-приму, а Незовибатько — цимбали-альт і цимбали-бас. які тепер серійно випускає Чернігівська фабрика музичних інструментів.

Незалежно від І. Скляра та О. Незовибатька удосконалював і створював нові типи цимбалів Василь Зуляк 6. Разом з Петром Вансулом та Олексою Возняком він створив цимбали-приму з діапазоном від фа-дієз малої октави до ре третьої октави, цимбали-альт з діапазоном від сі великої октави до соль другої октави, цимбали-бас з діапазоном від сі субконтроктави до ля малої октави. Остання в оркестрі відіграє подвійну роль: партію, яку виконували у верхньому регістрі цимбали-бас, називали теноровою, а в нижньому регістрі — басовою. В. Зуляк, як і інші конструктори, на своїх цимбалах застосував демпфер. Вони й понині успішно використовуються в організованому ним оркестрі українських народних інструментів.

Звукоряд старих цимбалів — діатонічний. Стрій їх записаний М. Лисенком (приклад 33).

Звукоряд старих цимбалів
Звукоряд старих цимбалів

Сучасні цимбали конструкції І. Скляра та О. Незовибатька мають гарний зовнішній вигляд і приємне звучання. Діапазон їх — від до першої октави до сі третьої октави, звукоряд — хроматичний (приклад 34).

Звукоряд цимбал-прими
Звукоряд цимбал-прими

Настроюються цимбали, як і бандура, по-різному, але найкраще по квінтах. Щоб пом’якшити різкий, дзвінкий (з металевим відтінком) звук, а також щоб можна було грати на них тихо, молоточки обшивають звичайним сукном або повстиною.

Білоруські музичні майстри на одну третину укоротили молоточки. Цей, на перший погляд простенький, захід відкрив можливість для виконавця застосовувати глушіння струн пальцями. Робиться це в такий спосіб: як тільки струну приведено в коливання ударами молоточка, цимбаліст швидко розправляє трохи зігнуті пальці (середній, безіменний, мізинець), пучками торкається струн і глушить звук. Після цього так же швидко згинає пальці, ставить їх на попереднє місце. Цей спосіб глушіння забезпечує виразніше в художньому відношенні виконання. Було б доцільним і нашим цимбалістам запозичити досвід білоруських колег і застосувати його, особливо в грі на цимбалах без демпфера 7. Глушать звучання цимбалів також долонями обох рук.

Технічні і художньо-виражальні можливості інструмента дуже широкі. На ньому зручно виконувати віртуозні пасажі 8, подвійні ноти, арпеджовані акорди. Останні на цимбалах без демпфера слід застосовувати вміло, бо при частій зміні акордів, як і на бандурі, накладається гармонія. Добрий художній ефект дає застосування стаккато, тремоло, піццікато, гра щипком (як на гуслях чи бандурі) та різні прикраси: форшлаги, групетто, мордент, трелі та глісандо. Стаккато — найбільш розповсюджений прийом гри на цимбалах. Особливо широко цей штрих застосовується під час виконання танцювальних, швидких мелодій, а також в різноманітних пасажах. Зрідка стаккато застосовується в мелодіях, що виконуються в повільному темпі, особливо урочистого, величавого характеру.

Білоруські артисти, щоб відтворити звучання старих народних цимбалів, на яких грали не обтягнутими повстиною молоточками

(від цього утворювалось своєрідне вібрато, яке надавало звучанню цимбалів специфічного колориту), б’ють по струнах тією стороною молоточків, яка не обтягнута сукниною. Цей народний штрих гри застосовується рідко. Його, на наш погляд, слід зберігати також у виконавській практиці українських цимбалістів.

Тремоло застосовується переважно в протяжних мелодіях. Цей штрих можливий як на одній струні, так і на двох у будь-якому інтервальному співвідношенні (терції, сексти, октави тощо). Особливо складно і важко виконувати тремоло під час перенесення рук з однієї струни на іншу, бо під час такого перенесення, особливо на струну, що знаходиться на далекій відстані, переривається звучання. В кантиленних мелодіях це зовсім небажане. Якщо ж тремоло виконують двома руками на одній струні, то виконавець продовжує однією рукою частими ударами приводити струну в коливання, а іншу руку переносить на іншу струну і приводить її ударами цього молоточка в коливання, розрахувавши так, щоб приєднання другої руки до неї створювало враження безперервності звучання. Приєднується рука до іншої дуже швидко. Часто в швидких танцювальних мелодіях застосовується коротке, сухе тремоло, яке чергується із стаккато. Звук, утворюваний за допомогою тремоло, має широку амплітуду сили звучання — від піаніссімо до фортіссімо. Цей новий штрих поки що доступний лише професіоналам.

Зрідка у виконавській практиці використовується штрих піццікато. Струни цимбалів приводяться в коливання щипком пальців (нігтями або пучками). Якщо піццікато виконується нігтями, то звук утворюється сильний, сухий і різкий, коли ж пучками, то тихий, м’який. Цей штрих можна застосовувати як на одній струні, видобуваючи окремі звуки, так і на багатьох (окремими акордами). Піццікато можливе в основному на цимбалах-примах.

Трелі та форшлаги виконуються також на цимбалах-примах, причому найбільше художнє враження вони справляють на слухача у високому регістрі. Застосовується також глісандо. Його можна виконувати ковзанням пальців зверху вниз (найзручніше) або знизу вгору. Краще, звичайно, ковзати пальцями біля підставок.

До і після застосування глісандо можна використати будь-який інший штрих.

Цимбали-прима
Цимбали-прима
Звукоряд цимбал-прими
Звукоряд цимбал-прими

Звукоряд хроматичний. Використовується як сольний і супроводжуючий інструмент.

Цимбали-альт

Структура альта така сама, як і прими, але він має дещо більші розміри. Діапазон цимбалів-альта — від соль великої октави до соль другої октави, звукоряд — хроматичний (приклад 35).

Звукоряд цимбал-альт
Звукоряд цимбал-альт

Використовується альт тільки як оркестровий інструмент. Його чистий, соковитий і м’який звук заповнює прогалину в регістрі між цимбалами-примою і цимбалами-басом. Нижній регістр альта наближається до басового, верхній — мало виразний. Велике значення має застосування демпфера, бо струни альта, особливо в середньому регістрі, звучать довго і сильно, створюючи небажаний шум, що вносить фальш у звучання оркестру. Зрідка альтам в оркестрі доручають грати соло. Застосування прикрас на цьому інструменті практикується мало.

Цимбали-альт
Цимбали-альт
Звукоряд цимбал-альта
Звукоряд цимбал-альта

Звукоряд — хроматичний.

Цимбали-бас

Розмір його великий, діапазон — від ля контроктави до ля малої октави, звукоряд — хроматичний (приклад 36).

Звукоряд цимбал-бас
Звукоряд цимбал-бас

Звучить бас у верхньому регістрі невиразно, в середньому і нижньому регістрах, навпаки, сильно, з відчутним призвуком обертонів. Штрихи і прикраси майже не застосовуються. На цимбалах-басі відтворюють в основному поодинокі звуки, зрідка, при потребі, той чи інший мелодійний зворот. Використовується як оркестровий інструмент. Разом з цимбалами-примою альти та баси становлять сім’ю, на основі якої створюються ансамблі цимбалістів. Сім’я цимбалів входить до складу оркестрів українських народних інструментів.

Цимбали-бас
Цимбали-бас
Звукоряд цимбал-баса
Звукоряд цимбал-баса

Звукоряд — хроматичний.

На цимбалах можна грати поодинокі звуки, терції і арпеджовані акорди. Грають, ударяючи молоточками, а також як на гуслях — щипком. Прийоми гри: легато, арпеджіо, тремоло, глісандо та ін.

Походження та примітки

1 Див. А. С. Фаминцын, Гусли — русский народный музыкальный инструмент, стор. 85.

2 УРЕ, т. 15, К., 1964, стор. 542.

3 Див. «Документи Богдана Хмельницького», К., 1961, стор. 275; А. Новосельский, Очерки по истории русских народных музыкальных инструментов, М., 1931, стор. 32.

4 Цит. за кн. М. В. Лисенко, Народні музичні інструменти на Україні, стор. 52.

5 «Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Головацким», М., 1878, стор. 214.

6 Див. Л. Носов, Василь Зуляк, М., 1960, стор. 15.

7 Див. И. Жинович, Государственный белорусский народный оркестр, Минск, 1959, стор. 10, 16.

8 Пасаж — невеличкий відрізок, музична фраза швидкого руху, здебільшого спрямованого в одному напрямі (вниз або вгору).

Дивіться також