Українські народні пісні

Барабан

Барабан з тарілкою
Барабан з тарілкою

Історична довідка

Барабан — це ударний інструмент, корпус якого має вигляд циліндричного полого резонатора. Основи циліндра — нижню і верхню — обтягнуто шкірою. Він побутує в абсолютній більшості народів. Слово «барабан» імовірно тюркського походження. У світі такий інструмент більш відомий з назвою, похідною від італійського tamburo (тамбуро) — тамбур, тамбурин і т. п. На Галичині цей інструмент називали тамбор [102, с. 280]. Це засвідчує й галицька пісня, в якій син відповідає матері, де дів свій перстень:

Ой я свою перстенину тамборови тей дав,
Аби мене, аби мене раненько ізбуджав.
Ой за то є перстенину тамборови тей дав,
Аби рано, аби рано голосно вибубняв,
Вітцу й мати та на жалі завдавав.

Звук на барабані видобувається ударом дерев’яної колотушки з м’яким наконечником (шкіряним, повстяним) по мембрані. Відомі однобічні барабани (коли лише одна основа циліндричного корпусу обтягнута шкірою) і двобічні. Барабан належить до тих музичних інструментів, що не настроюються. Це темброво-ритмічний інструмент, хоч і відомі спроби підстроїти барабан у певний тон.

З давніх-давен барабан використовується як сигнальний, військовий, обрядовий інструмент, а також інструмент для супроводу маршової чи танцювальної музики. У фаховій музиці розрізняють великий і малий барабани. Вважають, що прообразом великого був турецький барабан, котрий на своїй батьківщині застосовувався насамперед як інструмент військової музики.

Великий барабан має діаметр обичайки 700 мм, ширину — 350 мм. Під час гри на великому барабані його мембрани перебувають у вертикальному положенні. Граючи в поході, барабанщик тримає інструмент на ременях, в інших випадках барабан ставлять на підставку. Звук великого барабана глухий, похмурий при слабкому ударі і могутній, грізний — при сильному. Великий барабан має ще спеціальне пристосування — демпфер (глушитель): усередині барабана до мембрани за допомогою педалі притуляється повстяна чи резинова подушечка, завдяки якій звук стає коротшим, тихішим, м’якшим. У симфонічних оркестрах барабан часто використовують для імітації «яничарської музики».

Малий барабан нерідко називають ще військовим. Його діаметр 360 мм, ширина металевої обичайки 200 мм. На відміну від великого барабана, у малому під час гри мембрани перебувають у горизонтальному положенні. Під мембраною малого барабана для певних тембральних ефектів розташовано чотири — десять і більше струн або м’які спіральні пружини. Спеціальним ричажком ці струни (чи пружини) можуть відводитися від мембрани. Грають на малому барабані двома дерев’яними паличками, що мають невеликі потовщення на кінцях. На малому барабані добре звучать як поодинокі удари, так і ефектне тремоло (часті удари обома паличками), плавно переходячи по всьому діапазону від ледве чутного звука до голосного.

В оперних і симфонічних оркестрах звучання малого барабана передає колорит військового музичного побуту у відповідних музично-драматичних картинах («Гугеноти» Дж. Мейєрбера, «Рієнці» Р. Вагнера та ін.). У «Болеро» М. Равеля малому барабану відведено найвідповідальнішу роль — підкреслено витримувати єдиний, заданий на весь твір, ритм.

До складу естрадних оркестрів та ансамблів входять комплекти різновеликих барабанів, що складають там основу ритмічної групи.

В аматорських духових оркестрах використовується барабан з тарілкою. Таке поєднання тембрів характерне і для української народної музики: троїстих музик, фольклорних ансамблів, оркестрів народних інструментів.

В Україні барабан був відомий спочатку як ударний інструмент Війська Запорозького. Він використовувався і як засіб зв’язку, і як тактичне військове знаряддя, вселяючи страх у ворога ударами численних барабанів і дезорієнтуючи його. В описі епізоду одного козацького походу читаємо: «Йшли 3 часа з полуночі, й пройшовши більш, як 20 верст, стали на ночівлю при очереті, а на всіх становиськах заказано мати вогонь, трубки курить і бить в барабани, але з якою могли тихістю і мовчанням; так себе содержали, не розбираючись і самі, і коней од себе нікуди не пускаючи» *.

Збереглися перекази й про те, що Б. Хмельницький застосовував «вітряні» барабани, колотушки яких приводилися в дію за допомогою вітру. Прикувавши таким чином увагу ворога в одному напрямку, основні козацькі сили вдарили з іншого і здобули перемогу.

З другої половини XVIII ст. барабан та інші ударні інструменти використовуються в духових і рогових оркестрах великих магнатів, пізніше — в оркестрах дворян і поміщиків меншого рангу, а коли ті оркестри занепали, музиканти з їх інструментами потрапили і до міських оркестрів, і до сільського музичного побуту.

На Гуцульщині барабан стає відомим після Першої світової війни. Тепер скрипка, цимбали і барабан складають один з найпоширеніших варіантів троїстої музики. Фольклорист М. Хай, який глибоко дослідив ареали поширення самобутнього музичного інструментарію на межі другого і третього тисячоліть, зазначає, що барабан з тарілкою рівномірно поширений в усіх регіонах України [100, с. 167]. Навіть на Бойківщині, де великий барабан з тарілкою ще до Другої світової війни майже не був відомий, тепер настільки поширений, що витіснив бубон [63, с. 35]. Тут слід зауважити, що в багатьох регіонах барабан має різні назви: на Поділлі — бухало, у центрі і на сході України — барабан, на Гуцульщині — бубон, бубонь, бубень, на Бойківщині — бубон.

Опис і характеристика

У народній музиці використовуються барабани різних розмірів, їх будова така. Кругла обичайка у формі обода діаметра 500—1000 мм і завширшки 200—300 мм з обох боків обтягнута шкірою. До обичайки часто кріплять мідну тарілку. Обичайка робиться з металу, іноді — з дерева і має невеликий отвір, щоб під час удару повітря могло виходити і не прорвало мембрану. Мембрани виготовляють з добре висушеної телячої шкіри. До обичайки шкіру раніше кріпили мотузками, іноді прибивали Цвяхами. У наш час на мембрани накладаються металеві обручі і ними стягують шкіру, регулюючи тим самим її натяг.

Колотушка, якою б’ють по шкірі, у народних музик дерев’яна (без повстяного покриття). Залежно від характеру музики барабанщик або чергує удар колотушкою по шкірі з ударом вільної тарілки по тарілці барабана, або вдаряє ними одночасно. Часом музика робить поодинокі удари колотушкою по тарілці або вибиває хвацьке тремоло. Гуцульські музики часто вдаряють по тарілці металевим прутиком. Під час гри, залежно від умов, ставлять барабан на підставку чи стілець. А граючи під час ходи, його тримають на ремені, перекинутому через шию і ліве плече.

Походження та примітки

* Киевская старина. — 1892. — Т. XXXIX. — С. 305.

Дивіться також