Українські народні пісні

Гуслі (гусла)

Історична довідка

Один з найдавніших інструментів українського народу — гуслі відомі в багатьох народів світу і своїм корінням сягають у часи Старого Завіту. Гуслі бачимо в різних варіантах художніх зображень царя Давида та інших святих або пророків. Вони часто виступають не лише інструментом, необхідним для акомпанементу псальмів, а й символічним уособленням мислення, думки. Посилаючись на один з рукописних монастирських азбуковників, М. Фіндейзен наводить тлумачення фрази «псалтирь красен гусльми», так розшифровуючи слова: псалтир — розум, гуслі — думки, струни — персти...

Найдавніші відомості про побутування гусел у східних слов’ян належать до VI ст. Візантійський письменник Ф. Симокатта розповідає про трьох слов’ян, полонених у 591 р., які не мали при собі зброї, а лише кіфари. Отже, бачимо, письменник на слов’янський інструмент переніс назву відомого йому, схожого зі слов’янським, давньогрецького інструмента — кіфари, і це дає нам можливість зорієнтуватися, що інструмент той був струнним, на ньому грали щипком, і мав він сім—вісім струн, як кіфара.

Всі дослідники музичних інструментів посилаються на фрески Софійського собору, де на зображенні музикантів і музичних інструментів північної вежі бачили гуслі. Проте після науково-реставраційних робіт, проведених у другій половині XX ст. на давніх фресках, такого інструмента там не виявлено. Його зображення, як вважають фахівці, було нанесене масляними фарбами на давні фрески в XVIII—XIX ст. [91, с. 45—53].

Слід мати також на увазі, що і слова «гуслі», «гусла» далеко не завжди означають конкретний інструмент, оскільки в давній церковнослов’янській мові вони були узагальненою назвою струнних музичних інструментів. Іноді цими словами позначалася гра на музичних інструментах взагалі, тобто просто музика. Наприклад, в одному з літописів за 1015 рік говориться, що князь Святополк Окаянний любив «вино пити с гусльми», тобто з музикою [90, с. 10]. Ігумен Феодосій Печерський, будучи у князя Святослава Ярославича (1073—1078), побачив «играющих и поющих гусельные и органные гласы». Чи можна тут говорити про наявність гусел? Невідомо.

Першим безперечним свідченням наявності гусел на території Київської Русі є «Слово о полку Ігоревім» (XII ст.):

Да той, браття, наш Боян
Тож не десять соколів він на лебедів пускав,
А свої літучі персти він на струни накладав,
І живії струни славу самі грали тим князям *.

З цих віршованих рядків можемо зробити висновок, що Боян грав на струнному інструменті щипком усіма десятьма пальцями. Отже, йдеться про гуслі, що мали, певно, близько десяти струн.

Один з найдавніших рукописних літературних творів «Девгениево деяние», що експертами-літературознавцями датується XI — XIII ст. і є своєрідним перелицюванням грецького оригіналу, підтверджує, що гуслі в Київській Русі були улюбленим інструментом. Так, герой повісті — Девгеній, відправляючись до коханої Стратигівни, наряджається в розкішний одяг, бере гуслі і їде до Двору Стратига. Там він на честь своєї коханої грає на гуслях і співає пісні [95, с. 218].

У заставці до Євангелія (1358) зображений скоморох, що грає на гуслях. У різних азбуковниках XVI—XVII ст., які були своєрідними словниками, зустрічається слово «гуслі». Так, «Книга глаголемая Алфавит иностранных речей» (1596) тлумачить слово «гудение» як «игру в гусли или в домру или в лыры и подобная сим».

Цікаво, що в «Лексиконе славеноросском...», випущеному П. Бериндою в 1627 р., гуслі перший раз подаються в ряду зі скрипкою, другий — поруч з арфою і цитрою. Така подача зрозуміла, адже відомо, що словом «гуслі» часто називають і смичковий інструмент — гудок. Очевидно, П. Беринда знав цю обставину і показав два значення слова «гуслі».

В «Азбуковнику» (1692) російського поета, ченця К. Істоміна, складеному для сина Петра І — царевича Олексія, зображено інструментальний квартет, в якому гусляр займає центральне місце. З малюнка добре видно, що то гуслі-псалтир (шоломоподібні гуслі). На інструменті — 13 струн, хоча ці деталі на малюнку можуть бути неточними.

Як інструмент, що відігравав суттєву роль в музичному побуті простого люду, гуслі оспівані в народних піснях, переказах, легендах.

В одній поліській пісні співалося:

Йон струну настроил с города из Киева,
Йон другу настроил из Чернигова.

А на Слобожанщині співають так:

Їхали купці — Харківці,
Стали явора рубати,
Тонкі гуслоньки тесати.

У першій половині XVIII ст. зростає популярність гусел у дворах знатних вельмож, куди запрошують українських гуслярів. А найталановитіші з музикантів посіли видне місце в мистецькому житті царського двору. Так, у 30-х рр. XVIII ст. при дворі були популярними гуслярі Маньковський і Кондратович, а пізніше — С. і Г. Черняхівські. Про авторитет і повагу до гусляра Маньковського свідчить і той факт, що його одруження відбулося в царському палаці. Гусляру К. Кондратовичу імператриця Анна розпорядилася 5 травня 1733 р. виплатити 100 рублів, що на той час були досить великі гроші. Згодом К. Кондратович, закінчивши Києво-Могилянську академію, був перекладачем при Академії наук і мистецтв у Петербурзі.

Відомо, що в 1738 р. було видано височайший Указ про створення в Глухові музичної школи, де талановиті українські юнаки і дівчата вчилися співу і грі на музичних інструментах для поповнення придворного хору та оркестру. В Указі, зокрема, говорилось: «...обучать кіевского, також и партесного пенія, а при том, сыскав искусных мастеров из иностранных и из малороссіян, велеть из оных-же учеников обучать и струнной музыке, а именно: на скрипице, на гуслях и на бандоре, дабы могли на оных инструментах с нот играть...» **

У цей час гуслі стають також популярним салонним інструментом і посідають там таке місце, яке пізніше займе фортепіано. Інструмент значно вдосконалюється, з’являються гуслі з хроматичним звукорядом, так звані клавіроподібні або столоподібні гуслі, облагороджується їх дизайн. Грі на гуслях навчаються в шляхетних маєтках, а грамотні викладачі дають об’яви в газетах, пропонуючи свої послуги.

Талановитому уродженцю Харківщини музикантові В. Трутовському, будучи придворним гуслярем, судилося в 1776—1795 рр. видати перший російський нотний пісенник «Собрание русских простых песен с нотами» в чотирьох частинах. До збірника ввійшли пісні, які В. Трутовський сам співав у супроводі гусел, акомпанемент подається для фортепіано і для гусел. Цей збірник має велике історико-культурне значення, бо в ньому вперше були надруковані також українські пісні, виконувані В. Трутовським. Російський музикознавець Л. П. Тихомиров зазначає, що Катерині II потрібен був цей збірник, аби догодити своєму фаворитові Потьомкіну, який любив українські пісні... Збірники В. Трутовського дуже швидко розійшлися серед шанувальників популярної музики, а сама Катерина II взяла з цього збірника кілька пісень для своїх комедій. І це далеко не єдиний випадок використання гусел з їх репертуаром у театрі. Так, німецький музикознавець Я. Штелін, який досліджував музичне мистецтво Росії XVIII ст, підкреслюючи віртуозне володіння українських гуслярів своїм інструментом, писав, що вони «з винятковою виразністю виконують найновіші італійські композиції з театральних балетів, оперних арій і цілі партити найскладнішої гармонізації» [112, с. 74].

Придворний композитор і капельмейстер А. Буальдьє записав У супроводі гусел пісню «Ой під вишнею, під черешнею», що часто виконувалася в українському вертепному видовищі, а бельгійський композитор Ж. Фетіс опублікував її ноти в своїй капітальній праці з всесвітньої історії музики.

У другій половині XVIII ст. в Україні вже відчувався спад інтересу до гусел, що зумовлювалось двома важливими обставинами. По-перше, у народі гуслі головним чином формувалися як інструмент билинно-думної традиції, і в цей час вони активно витіснялися іншими українськими інструментами, що не тільки успадкували, а й значно розвинули на національному ґрунті цю традицію. Це кобза і бандура. Зокрема, бандура стала безпосередньою спадкоємицею гусел-псалтиря в конструктивних особливостях інструмента (розташування струн на корпусі), строї (діатонічний звукоряд) і функціональній традиції билинно-думної творчості. На цю важливу обставину вказують відомі сучасні фольклористи С. Грица, А. Іваницький, М. Хай. По-друге, що стосується гусел, поширених серед дворянства, духовенства, міщан, то їх почали витісняти європейські клавішні інструменти.

Історик П. Куліш у 1856 р. писав, що в Україні «ще недавно» на гуслях грали літнього віку дворяни, згодом — лише священики, а одного разу в 1833 р. він бачив гуслі в Золотоніському повіті Полтавської губернії у співаючого старця. Зазначимо побіжно, що у дворян і співця П. Куліш бачив різні інструменти: у дворян — столоподібні гуслі, у незрячого співця — гуслі-псалтир. Зникнення гусел П. Куліш вважав негативним явищем в українській культурі. Це відзначав також М. Лисенко: «Клавіровидні гуслі можна й досі де-не-де знайти як реліквії старосвітські по домівках сільських попів у Полтавщині. Але вони, німі свідки минулого, або поневіряються на горищах у поросі, або ж стоять собі без ужитку по кутках, як мебель. Нащадки сучасні не мають ні охоти, ні кебети до гри на них» [57, с. 51].

На межі XIX і XX ст. в Росії з’являються клавішні гуслі, які використовуються в оркестрах російських народних музичних інструментів академічного плану. В такій функції фабричні клавішні гуслі зустрічаються і в Україні: в оркестрах російських народних музичних інструментів консерваторій, музичних училищ, інститутів культури тощо.

У наш час майстрами Київсько-Ірпінського кобзарського цеху відроджуються окремі зразки крилоподібних та псалтиревих гусел.

Опис і характеристика

Так сталося, що різні види гусел у народі розрізняли насамперед за зовнішнім виглядом, формою. Це і визначило в переважній більшості їх назви: крилоподібні, шоломоподібні, або гуслі-псалтир, столоподібні, або гуслі-ящик, які ще узагальнено називали прямокутними. Проте всі вони беруть початок з простої гусельної дощечки, на якій було натягнуто кілька струн.

Крилоподібні гуслі

Крилоподібні гуслі О. Шльончика. 1982. Чернігів
Крилоподібні гуслі О. Шльончика. 1982. Чернігів

В Україні їх ще називали «яворчаті» або «яровчаті». Інструмент цей робили переважно з явора, корпус був довбаний, пізніше — клеєний. Зовні корпус має вигляд крила, звідки й назва — крилоподібні.

Головною ознакою крилоподібних гусел є те, що на них грають бряцанням по струнах, і від того звук цих гусел голосний, дзвінкий. Звідси й друга назва крилоподібних гусел — «звончатые», яка супроводжує в Росії цей інструмент з давніх часів.

Отже, корпус крилоподібних гусел робиться у вигляді плоского ящика, горизонтальна площина якого має контур крила зі сторонами 750, 120, 280, 500 мм. Висота боковий 70—100 мм.

Крилоподібні гуслі мали переважно п’ять—сім струн, хоча були інструменти й на 13 струн. Стрій діатонічний, лад — мажорний. Звичайно кожен гуслист настроював свій інструмент по-різному. На початку XVIII ст. Ж. Фетіс зі слів А. Буальдьє записав стрій крилоподібних гусел, що мали п’ять струн [30, с. 64]:

Стрій крилоподібних гусел, що мали п’ять струн
Стрій крилоподібних гусел, що мали п’ять струн

Стрій крилоподібних гусел з музею Петербурзької консерваторії, що мали сім струн, наводить Г. Хоткевич [102, с. 60]:

Стрій крилоподібних гусел з музею Петербурзької консерваторії, що мали сім струн
Стрій крилоподібних гусел з музею Петербурзької консерваторії, що мали сім струн

Грають на крилоподібних гуслях так. Інструмент кладуть на коліна коротшою струною ближче до виконавця (кілки мають бути ліворуч). Пальцями лівої руки музикант притискає ті струни, які в даний момент не повинні звучати. Нігтями великого, вказівного і середнього пальців правої руки музикант бряцає по струнах, створюючи нескладний гармонійний супровід до співу чи гри на гудку Під час голосоведения музикант пальцями лівої руки глушить кожен попередній звук. Пізніше замість нігтів почали використовувати плектр (медіатор). На гуслях, що мали 7—13 струн, поєднували нескладне голосоведения з грою акордами. Такими інструментами широко користувалися в народному побуті.

Гуслі-псалтир (шоломоподібні гуслі)

Це інструмент порівняно вищого ступеня. Він виник орієнтовно в XIV—XV ст., мав 11—36 струн переважно діатонічного, часом хроматичного звукоряду. Розширення звукоряду гусел дало їм змогу зайняти особливе місце в культурному і релігійному житті України. Цей інструмент мав значно кращі можливості для виконання мелодій досить широкого діапазону і використовувався як для акомпанементу епічних творів (історичних пісень, балад, билин, дум), так і для акомпанементу кантів, псальмів та інших духовних піснеспівів. У світі вже були інструменти аналогічного призначення. Так, прадавній близькосхідний інструмент псалтеріон, на якому супроводжували хвалебні пісні Господу, дав назву книзі «Псалтир». І оскільки в різних народів існувала традиція давати новим інструментам величні назви давніх інструментів, то це й відбулося з шоломоподібними гуслями, названими гуслі-псалтир. їх же первинна назва — шоломоподібні — походить від схожості з контуром головного убору давньоруського воїна — шолома. На відміну від крилоподібних гусел, які Ж. Фетіс назвав «горизонтальною арфою», гуслі-псалтирі тримають майже вертикально. Виконавець, сидячи, кладе гуслі торцем довгої сторони на коліна, а вершиною опирає до грудей. Струни защипуються пальцями обох рук. Цей інструмент більш досконалий, його роблять, ретельно підбираючи матеріал. У нього м’яке, порівняно з крилоподібними гуслями, звучання. Безумовно, він вимагав значно вищої техніки гри, тому й використовувався професіональними музикантами.

Ширина корпусу біля найдовшої струни 800—1000 мм, висота 450—500 мм, глибина 150—200 мм.

Гуслі-стіл (столоподібні гуслі)

Столоподібні гуслі. XIX ст. Київ
Столоподібні гуслі. XIX ст. Київ

Часто ці інструменти ще називають прямокутними гуслями. Вони з’явилися наприкінці XVII ст. і виготовлені на основі псалтиревих гусел. Можна уявити, що це гуслі-псалтир, вмонтовані в стіл з кришкою або в дерев’яний ящик, який ставиться на стіл. Така конструкція дає можливість використовувати великий резонатор, на якому натягнуто 50—66 струн. Переважна більшість столоподібних гусел мають хроматичний звукоряд. Їх звук голосний, довго не затихає. Грали на столоподібних гуслях щипком пальців обох рук. Голосоведення однієї руки могло поєднуватися з акордовою грою другої. На цих інструментах виконували пісенну і танцювальну музику, фрагменти оперних і балетних творів. У шляхетних маєтках столоподібні гуслі довго заміняли клавішні інструменти, а через свою зовнішню схожість з клавесином і клавікордом їх часто називали клавіроподібними гуслями.

У колекції Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України є столоподібні гуслі XVIII ст. хроматичного звукоряду на 64 струни. Як бачимо, такий інструмент може майже перекрити діапазон фортепіано. Інший музейний експонат — столоподібні гуслі діатонічного звукоряду на 26 струн — на відміну від традиційних гусел влаштований так, що короткі струни містяться ближче до музиканта (як у псалтиревих гуслях). Але слід думати, що це рідкісне виключення.

Клавішні гуслі

Ці інструменти використовуються вже близько ста років в оркестрах російських народних інструментів, переважно у сфері академічної музики. В його основі — столоподібні гуслі з хроматичним звукорядом. На лівій частині стола змонтована фортепіанна клавіатура в межах однієї октави. Яка ж функція дванадцяти клавіш, коли діапазон гусел — п’ять октав? Виявляється, що звуки тут не видобуваються клавішами. Клавіші лише керують демпфером (глушителем), і в нормальному положенні всі струни гусел заглушені. Демпфером, що змонтований під струнами, гусляр, натиснувши лівою рукою певну клавішу, вивільняє відповідну струну у всіх октавах. Правою рукою за допомогою плектра музикант проводить по струнах, і звучить відповідна нота в п’яти октавах. Так видобуваються і різні арпеджовані акорди, що є окрасою оркестрової музики.

Клавішні гуслі мають спеціальну механіку, яка у разі потреби переключає цей інструмент з клавішного на щипковий. Отже, музикант може грати, комбінуючи обидва способи, тобто не лише супроводжувати оркестр арпеджованими акордами, а й виконувати сольну мелодичну партію.

Походження та примітки

* Слово о полку Ігоревім. — К., 1953. — С. 74.

** Киевская старина. — 1883. — Т. VI. — С. 171.

Дивіться також