Українські народні пісні

Дводенцівка

Дводенцівки
Дводенцівки

Подвійні флейти вже були відомі в античному світі: Стародавньому Римі, Греції, Ізраїлі, Єгипті, Сирії, на що вказував М. Привалов у своїй праці [75, с. 33]. На барельєфах єгипетських гробниць (1500 р. до н. е.) зображені виконавці на подвійних флейтах: вони тримають у кожній руці по флейті, піднісши їх верхні отвори до губ. Це вже пізніший період побутування флейт в античному світі.

Достовірних відомостей про те, коли подвійна флейта з’явилася в Україні, ми не маємо. Деякі дослідники вважають, що вона була вже за часів Київської Русі: одні з них посилаються на фрески Софійського собору, інші — на наявність у давніх церковних літописах та літературних джерелах серед назв музичних інструментів «свирелей», під якими мали на увазі парну флейту. Але після ретельних науково-реставраційних робіт Софійського собору на його фресках серед духових інструментів виявлено лише орган, флейту (одинарну) і трубу. Щодо слова «свирель», під яким розуміли парну флейту, то в Київській Русі воно стосувалося одинарної флейти типу сопілки. У Росії і сьогодні сопілка називається «свирелью», хоч іноді ця назва в народі переходить і на інші духові інструменти. Свого часу ще К. Квітка підкреслював, що слово «свирель» не стосується парної флейти: так музейний сторож назвав М. Привалову цей інструмент, після чого і в М. Привалова, і в інших дослідників подвійна флейта фігурує як «свирель» [46, с. 252]. Утім, за деякими повідомленнями в Нижньому Новгороді археологи знайшли зразки сопілок, парних свисткових флейт, багатоствольних флейт, дерев’яних труб, пастуших рогів, що належать до періоду Київської Русі [72, с. 14]. А це вже може стосуватися і української культури, оскільки Нижній Новгород входив до складу Київської Русі.

Незаперечним є те, що у XVIII ст. подвійна флейта була відомою в Україні.

Французький музикознавець М. Гютрі вважав, що в побуті слов’ян наприкінці XVIII ст. збереглися подвійні флейти такими, якими були у себе в Сицилії й Греції на виставах трагедій і комедій. За його інформацією, спочатку в подвійних флейтах було не більше трьох отворів, пізніше — чотири, п’ять, сім і навіть до десяти. Обидві флейти беруться в рот і звучать одночасно або по черзі. Описані ним у 1795 р. подвійні флейти і своєю будовою, і назвою «сіповка», що співзвучна зі словом «сопівка», яким гуцули на Путильщині називають сопілку, вказують, що то були саме українські інструменти [102, с. 187].

У наш час дводенцівка в основному використовується в народній музиці Карпатського регіону і має кілька синонімічних назв: дубльцівка, дубльтівка, жоломіга, близнівка та ін. У Г. Хоткевича вона фігурує з локальною назвою — монтелєв.

Описуючи дводенцівку, А. Гуменюк вказує, що на правій трубці є чотири отвори, на лівій — три. Але сьогодні майстри значно розширили звукоряд дводенцівки. Наприклад, спарена сопілка М. Коваля (Київ, 1970) має по шість пальцьових отворів, дводенцівки Є. Бобровникова (Київ, 1980) і О. Шльончика (Чернігів, 1985) — шість і чотири отвори, Д. Демінчука (Чернівці, 1980) — вісім і чотири, П. Сухого (Тернопільщина, 1980) — вісім і чотири. Обидві флейти, що складають дводенцівку, вистроєні, як правило, в терцію, що дає можливість виконувати нескладні мелодії на обох флейтах. На Верховині відомі також «двоянки» — подвійні флейти, які вистроєні в унісон (з двома паралельними рядами) і мають по шість отворів.

Найрозповсюдженішими є три варіанти будови дводенцівки: перший — дві сопілки скріплені між собою паралельно або під кутом з відокремленими свистками; другий — в одному цільному бруску просвердлено два паралельних стволи і зрізано навскісно свистковий пристрій; третій — дві сопілки з’єднані єдиним свистковим пристроєм.

Звукоряд дводенцівки П. Сухого:

Звукоряд дводенцівки П. Сухого
Звукоряд дводенцівки П. Сухого

Дивіться також