Українські народні пісні

Деркач

Деркач І. Сухого. 1980. Жашків
Деркач І. Сухого. 1980. Жашків

В основі нехитрої конструкції цього шумового інструмента дві деталі. Перша — зубчасте колесо, вісь якого є водночас рукояткою; друга деталь — тоненька пластина (язичок) в середині рами, яка також нанизана на ту саму вісь (стрижень) і повертається навколо неї. Під час обертання пластина постійно зісковзує з одного зубця на інший, створюючи шумовий ефект.

Деркач відомий ще з біблійних часів і був на Близькому Сході як святкова розважальна річ. У середні віки — це атрибут сторожів. Можна лише уявити, як нічними вузенькими вуличками середньовічного міста ходив сторож і подавав одноманітні шумові сигнали, під звуки яких люди спокійно спали: вони знали, що поки деркача чути, у місті немає ні бандитів, ні злодіїв. І лише тоді, коли шумовий інструмент замовкав, люди тривожно просипалися, бо в найкращому разі це означало, що треба... розбудити сторожа.

В Україні деркач відомий з давніх часів і виконував як сигнальну, так і розважальну функцію. Шумом деркача сповіщали про пожежу, його використовували під час полювання для загону вовків чи зайців. На Волині деркач був обрядовим атрибутом під час колядування [99, с. 105]. Він використовувався в народних іграх, сільських шумових ансамблях.

У наш час деркач — це переважно дитяча забава, хоч епізодично він з’являється у фольклорних ансамблях. Так, у 1990 р. І. Сухий використав у фольклорному ансамблі деркач оригінальної конструкції: він посадив на вісь (стрижень) два зубчастих колеса замість одного, а в рухомій рамі закріпив дві пластини, що б’ють по зубцях цих коліс. При цьому зубчасті колеса зміщені одне відносно іншого на півтакту. Отже, якщо на деркачі з одним зубчастим колесом можна видобути тридцять другі ноти, то в новій конструкції — шістдесят четверті.

Дивіться також