Українські народні пісні

Дримба (варган)

Дримба одно-і двоязичкова
Дримба одно-і двоязичкова

Дримба є давнім язичково-щипковим інструментом Карпатського регіону, що відомий з різними назвами у багатьох народів світу. Найпоширеніша назва цього інструмента — варган (від грец. όργανον — органон, тобто інструмент). За іншою версією, варган походить від старослов’янського слова «варги» — уста.

У деяких народів Азії і Океанії поширений так званий пластинчастий варган — дерев’яна, бамбукова, кістяна, очеретяна, зрідка — металева пластина, посередині якої прикріплено тонкий вібруючий язичок.

У більшості народів світу побутує дугоподібний варган, аналог якого давно відомий в народній музиці Гуцульщини і має назву «дримба». Верховинці ще називають цей інструмент «дромба», бойки з-над Сяну — «дрімля» [63, с. 34], у лемків часом — орган.

Дримба нагадує собою невеличку металеву підківку, кінці якої видовжені паралельно один одному. Посередині підківки закріплено сталевий язичок із загнутим кінчиком. Загальна довжина одноязичкової дримби 30—80 мм, ширина — 30 мм. Такі дримби роблять із залізного, мідного або бронзового прута. Музикант лівою рукою вставляє дримбу в рот, притуляючи до зубів, а правою вдаряє по кінчику язичка, вибиваючи певний ритм. Резонатором є ротова порожнина, і від артикуляції змінюється висота звука. Таким чином, крім одного основного тону, на який «настроєно» дримбу, утворюються ще кілька обертонів, які розширюють діапазон дримби в межах кварти-сексти. Це дає можливість грати на дримбі нескладні наспіви, награвання і навіть ритмічні танці. Мелодія дримби супроводжується постійним бурдоном.

Сила звука залежить від придихання, тобто, посилаючи повітря на язичок, музика підтримує відповідну силу звука і регулює динамічні відтінки, завдяки чому дримбу можна чути й на відстані до десяти і більше метрів від виконавця. Звук дримби підсилюється музикантом як «на видих», так і «на вдих», тому на дримбі легше всього грати мелодії дводольного розміру.

Виготовляють дримби зазвичай сільські ковалі. Колись це були переважно цигани. Ось як звучить жарт цигана про те, що, на відміну від мужика, у нього багато роботи: «Мені бити, кувати, варгани робити, на базар носити, дорого продавати. А тобі що? Ори — мели — їж — от і все».

Під час однієї з експедицій на Гуцульщину автор побував на весіллі, де крім троїстої музики було ще стільки музик, скільки й гостей. Кожен грав на нехитрому інструменті власну партію в цій весільній поліфонії і не заважав іншим, бо її чути біля «власного носа», про що співається у відомій гуцульській пісні [108, с. 24]. А втім, автору доводиться часто ілюструвати дримбу в аудиторії на 50—60 і навіть 100 чоловік, і її всім чути. Це ще залежить від якості металу і від майстерності коваля, який викував дримбу.

Є ще один важливий аспект, на котрий слід звернути увагу. Йдеться про те, що вже понад 100 років дослідники не можуть дійти єдиної думки в питанні — до якої групи музичних інструментів вона належить: до самозвучних чи духових? Ось як про це пише Г. Хоткевич: «Привалов, пишучи про нього [варган], відносив його до інструментів Ударних, а Маслов, приймаючи на увагу роль губів і полості рота, відносив варган до духових язичкових. Очевидно, Привалов більше правий, бо в духових язичок приводиться в рух повітрям, вдуванням, а в дримбі — ударом пальця» [103, с. 267]. На початку XX ст. Е. Горнбостель і К. Закс віднесли варган до самозвучних (ідіофонів), присвоївши їм відповідний індекс, а в 1967 р. А. Гуменюк — знов до духових [30, с. 47], хоч і не аргументував власної позиції.

На наш погляд, дримба перш за все є самозвучним інструментом. Джерелом її звука є частина корпусу, що повністю відповідає визначенню самозвучних (ідіофонів). Аналогічні інструменти інших народів також класифіковано як ідіофони. При цьому допускаємо можливість віднесення дримби і до духових за аналогією з язичковими інструментами (шалмеями), оскільки вона має ознаки не лише ідіофона, а й аерофона. Зарахування дримби до групи ударних інструментів, як це робили М. Привалов і Г. Хоткевич, неможливе, оскільки в прийнятій нами системі класифікації критерієм поділу на групи є не спосіб видобування звука, а його джерело.

На Гуцульщині відома також двоязичкова дримба. Вона має дещо більший розмір порівняно з одноязичковою: довжина 70—100 мм, ширина 40 мм. Наявність двох язичків дає можливість збільшити звукоряд інструмента. У Державному музеї театрального, музичного і кіномистецтва України зберігається такий зразок дримби, що ймовірно належав до колекції М. Лисенка.

У с. Буковець Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. автор був свідком віртуозної гри однієї гуцулки на двох дримбах одночасно. Літня жінка вправно і досить дзвінко грала на них то разом, то чергуючи їх звучання окремими звуками або цілими музичними фразами [108, с. 70, 105].

Час від часу дримба потрапляє до рук високопрофесійних музикантів. Так, у Національному оркестрі народних інструментів України практикуються під час концертів досить ефектні виступи ансамблю дримбарів. У Закарпатському народному хорі був ансамбль дримбарів, в якому брали участь всі 45 хористів.

Дивіться також